Щороку 24 липня православна церква вшановує пам`ять великої княгині Ольги. Серед вітчизняних діячів, канонізованих церквою, за часом свого життя вона є перша з найдавніших святих Київської Русі. Вславлення та вшанування княгині Ольги набрало значного масштабу вже невдовзі по її смерті, за часів правління внука її, великого князя Київського Володимира Святославича. Головною й найпершою заслугою Ольги, взятою при цім на увагу, було прийняття нею християнства. В княжому роду Рюриковичів вона була першою княгинею-християнкою, торуючи онукові шлях до подвигу. Він офіційно запровадить християнство на Русі. Тож Ольга і Володимир здійснюють апостольський подвиг, заслуживши тим імення "рівноапостольних".Пам'ять - 24 липня (нов. ст.).
У Священному Писанні є чимало свідчень про голод. У книзі Неємії ми знаходимо таке твердження: «І хліб з неба Ти давав їм у голод їх...» (Неєм. 9,15). 
Сьогодні, 6 серпня, Церква вшановує пам’ять святих страстотерпців князів Бориса і Гліба - синів рівноапостольного князя Володимира Великого, просвітителя Київської Руси-України. Сьогодні 1000 років від їх мученицької блаженної кончини. Агіографічна традиція, як і літописна, зберегла для нас чітку розповідь про вбивство князів їхнім братом Святополком, якому дали прізвисько Окаянний. Правда, є і інші версії вбивства, які переважно грунтуються на варяжських джерелах, на так зв. "сагах". За однієї із таких версій князів «погубив» Ярослав Мудрий. Факти, версії для істориків важлива річ. Але нажаль ті, хто пишуть нашу давню історію, не завжди відчувають духовно-психологічний стан суспільства києво-руської доби, часто його демонізуючи, приписуючи князям і їх літописцям давньої Руси-України політичну кон’юктуру у переписуванні літописів, фальсифікації подій. Так, я не зовсім відкидаю ці факти і не ідеалізую тих часів, але ж і не прибічник тотальних фальсифікацій в добу києво-руської історії. Треба завжди пам’ятати, що духовно-ціннісні орієнтири тих часів були зовсім іншими від теперішніх. Православна Церква в Київській Русі-Україні сформувала своєрідну філософію життя, яку згодом на початку ХІІ ст. кн. Володимир Мономах назвав мудрістю "страху Божого". "Ця філософія була сформована у тодішніх перлинах нашої церковної писемності, тримала у вічній напрузі дух тодішньої державної еліти і була зібрана у різних "Грамотицях", "Поученіях", "Словах", "Ізборниках" і "Патериках". Символи, слова і образи, зосередженні в цій києво-руській літературі були знаряддям масової сугестії і творенням національної душі та самоідентичності українського народу", - писав Дмитро Донцов.