Одного разу батько багатої сім'ї вирішив узяти свого маленького сина у село, на ферму, щоб показати синові наскільки бідними можуть бути люди. Вони провели день і ніч на фермі у дуже бідній сім'ї. Коли вони повернулися додому, батько спитав свого сина:
- Як тобі, сподобалася подорож?
- Це було чудово, тату!
- Ти побачив наскільки бідними можуть бути люди? - Запитав батько.
- Так.
- І чому ти навчився з цього?
Син відповів:
- Я побачив, що у нас є собака в будинку, а у них чотири пса. У нас є басейн посеред саду, а у них - бухта, якій не видно краю. Ми освітлюємо свій сад лампами, а їм світять зірки. У нас патіо на задньому дворі, а у них - цілий горизонт.
Батько втратив мову після цієї відповіді сина.
А син додав:
- Спасибі, тату, що показав мені наскільки багаті ці люди.

Чи не правда, що все це залежить від того з якої точки зору дивитися на світ?
Маючи ЛЮБОВ, ДРУЗІВ, РОДИНУ, ЗДОРОВ'Я, ДОБРИЙ НАСТРІЙ і позитивне ставлення до життя, ви отримаєте все!
Але от купити що-небудь з вищеперелічених речей неможливо. Можна придбати будь-які уявні матеріальні блага, навіть запастися ними на майбутнє, але якщо ваша душа не наповнена, у вас немає нічого!

Батько сімейства натер машину мастикою і старанно пуцував, щоб надати їй бажаного полиску.
Одинадцятилітній син допомагав йому — він чистив шматкою бампер.
"Бачиш, сину, — мовив з повагою батько, — ця машина — справжній сімейний скарб. З нею треба поводитися обережно, дбайливо, їй треба приділяти увагу і час".
"Так, тату!"
"Розумний хлопчик!"
Після хвилинної мовчанки дитина тихо промовила: "А я не є сімейним скарбом?"

Одна жінка прийшла до спеціяліста і сказала: "Допоможіть мені! У мене серйозні проблеми з чоловіком. Кожного вечора, коли він повертається додому, виникає жахлива сварка".
Знавець відповів: "Цьому легко зарадити".
"Гаразд, але скажіть, що я маю зробити?"
"Ось, будь ласка: увечері, перед приходом чоловіка, вжийте ці чотири смоктальних пігулки у рожевій оболонці. Але вживайте не всі нараз, а по черзі, одну за одною, і прошу, смокчіть їх повільно, дуже повільно".

Перш ніж покласти олівець в коробку майстер відклав його на сторону.
«Є 5 речей, які ти повинен знати, - сказав він олівцю, - перш ніж я відправлю тебе в світ. Завжди пам'ятай про них і ніколи не забувай, і тоді ти станеш кращим олівцем, яким тільки зможеш стати.

Перше: Ти зможеш зробити багато великих речей, але лише в тому випадку, якщо ти дозволиш Іншому тримати тебе в Його руці.
Друге: Ти час від часу будеш переживати нелегке обточування, але це буде необхідним, щоб стати добрим олівцем.
Третє: Ти будеш здатним виправляти помилки, які ти зробиш.
Четверте: Твоя найбільш важлива частина буде завжди знаходитися усередині тебе.
І п'яте: На якій би поверхні тебе не використали, ти завжди зможеш залишити свій слід. Незалежно від твого стану, ти повинен продовжувати писати».

Олівець зрозумів і пообіцяв пам'ятати про це; він був поміщений в коробку з покликанням в серці і очікував свого часу.

Він – високий, плечистий, сильний. Голос у нього гучний, поводиться впевнено. Вона – жінка ніжна, тендітна. Побралися.
Він постачав їй усе, вона дбала про дім, виховувала дітей. Діти виросли, одружилися і пішли від них. Так буває завжди.
Але діти вже не потребували їхньої допомоги, жінка перестала усміхатися, почала худнути, зблідла… Вона не могла їсти, не могла ходити. Чоловік сильно занепокоївся і завіз її до лікарні.
Її оглядало багато лікарів, але ніхто не знаходив жодної хвороби.
Останній спеціаліст відвів чоловіка убік й обережно сказав:
— Я думаю, що ваша дружина не хоче більше жити.
Чоловік не сказав ані слова. Пішов, сів біля ліжка дружини, взяв її знекровлену руку і впевненим голосом сказав:
— Ти не помреш!
— Чому? – тихо спитала вона.
— Тому що я потребую тебе! – відповів чоловік.
— А чому ти не сказав мені цього раніше? – запитала жінка, і її очі заблистіли.
Від тієї хвилі хвора почала видужувати. Вона знову стала жвавою і веселою. А лікарі і далі визначають її хворобу і питають, які ліки принесли таке швидке зцілення.

Один хлопець учинив крадіжку. Через якийсь час справа вийшла на яв. Хлопець страшенно боявся реакції свого батька — чоловіка гідного і шанованого у місті.
Атмосфера у хаті була страшенно напружена. Після вечері у кухні залишились тільки батько і син.
Хлопець з острахом чекав, але батько за цілий вечір не зронив ні слова.
Несподівано батько встав і підійшов до коминка. Він узяв до рук залізну кочергу. Кочерга мала загострені зубці і була розпечена до червоного. Батько мовчки наблизився до столу. Переляканий хлопець не зводив із батька широко відкритих очей.

Катехит питав дітей, чи вони моляться.
"Скажи нам, чи ти відмовляєш вечірні молитви?"
"Так, звичайно".
"А вранці також молишся?"
"Ні!"
"Чому?"
"Бо вдень я нічого не боюся".

Маленька дівчинка готувала подарунок на Різдво. Вона запакувала пуделко у гарну барвисту обгортку, і саме робила великі банти, використовуючи багато кольорової стрічки.
"Що ти робиш? — зганив її батько. — Ти тільки даремно переводиш стрічку. Уявляєш, скільки вона коштує?"Дівчинці на очі виступили сльози і вона сховалася у кутку, міцно притискаючи до грудей своє пуделко.У Святвечір, намагаючись ступати легенько, мов пташка, дівчинка підійшла до тата, який іще сидів за столом, і поклала перед ним пакуночок, загорнутий у барвистий папір.
"Татусю, це для тебе", — прошепотіла вона.

Один чоловік кілька місяців поспіль безуспішно добивався побачення із жінкою, котру кохав. Він дуже страждав, коли чув відмову. Врешті-решт жінка поступилася і погодилась на зустріч. "Ось тобі година й місце. Приходь!" — сказала вона.У призначений час, у призначеному місці чоловік нарешті сів побіля своєї коханої. Він сягнув до кишені і вийняв стос любовних листів, які написав за ті місяці.Листи, сповнені хвилювання, свідчили про біль і гаряче прагнення досвідчити радість від подружньої любові. Чоловік став читати їх своїй коханій. Минали години, а він усе читав і читав.

Один чоловік прийшов до перукарні, щоб його, як звичайно, підстригли та поголили. Він розговорився з перукарем, котрий обслуговував його. Говорили про різне, аж раптом, розмова зайшла про Бога. Перукар сказав:
- Що б ви мені не казали, а я не вірю, що Бог є.
- Чому? - Запитав клієнт.
- Ну адже це ж і так ясно. Достатньо вийти на вулицю, щоб переконатися, що Бога немає. От скажіть, якщо Бог існує, звідки стільки хворих людей? Звідки безпритульні діти? Якщо б він дійсно існував, не було б ні страждань, ні болю. Важко уявити собі люблячого Бога, який допускає все це.

Була колись невеличка калюжа. Калюжа жила собі щасливо і тішилася, коли в неї в'їжджало якесь авто і вона могла обхляпати перехожих.
"Сонце — це смерть для калюжі", — часом думала вона, і від тієї думки її аж страх збирав.
Один поет, замислившись, вступив у калюжу. Проте він не образився на неї. а навпаки, — вони заприятелювали.
"Доброго дня!" — сказав він до неї.
Калюжа відповіла: "Доброго дня!"
"Як ти прийшла на землю?" — спитав поет. Калюжа, замість відповіді, зібралася і показала йому відображення хмари.