19 вересня 2016 року Божого до кафедрального Свято-Покровського собору м. Львова прибуде рака з мощами преподобного Меркурія Бригинського.
Належить шанувати святих як друзів Христових, як дітей і спадкоємців Божих, як говорить євангелист Іоан Богослов: «А тим, які прийняли Його, що вірують в ім’я Його, дав силу дітьми Божими бути» (Ін. 1: 12). Тому вони вже не раби, але сини. «А якщо сини, то і спадкоємці: спадкоємці Божі, співспадкоємці Христу» (Рим. 8: 17). І Господь у святих Євангеліях говорить апостолам: «Ви друзі Мої. Не називаю вас більше рабами, бо раб не знає, що робить господар його» (Ін. 15:14 – 15). Якщо Творець всіх і Господь називається Царем царюючих. Господом володарюючих і Богом богів (Одкр. 19: 16; Пс. 49: 1), то, без сумніву, і святі є богами, володарями і царями. Їхній Бог є і називається Богом, Господом і Царем. «Я є, — говорить Він Мойсею, — Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова» (Вих. 3, 6). І самого Мойсея Бог поставив богом над фараоном. Я називаю їх богами, царями і володарями не за єством, але тому, що вони царювали і володарювали над пристрастями і зберегли непошкодженим образ Божий, за яким і були сотворені (бо царем називається і образ царя), а також і тому, що вони за власним волевиявленням з’єдналися з Богом, прийняли Його в оселю (свого) серця і, причастившись Його, стали за благодаттю тим, чим Сам Він є за єством. Тому як не шанувати тих, які отримали найменування слуг, друзів і синів Божих? Бо честь, що віддається усердним зі співробітників, вказує на прихильність до спільного Владики.
Вчора, 1 грудня, до Львова прибули мощі святого великомученика Георгія (Юрія) Побідоносця, а саме - правиця святого. Святиня перебуватиме у Свято-Георгіївського кафедрального храмі (м. Львів, вул. Короленка, 3) до 3 грудня. 
30 жовтня, з благословення Святішого Патріарха Константинополя і Нового Риму Варфоломія ІІ і Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, з монастиря Ксенофонт Святої Гори Афон до України прибудуть чесні мощі (правиця) великомученика Георгія (Юрія) Побідоносця.
29 квітня 2013 року до Львівської єпархії у рамках Всеукраїнського хресного ходу прибули частка Животворящого Хреста Господнього та мощі рівноапостольних царя Костянтина та цариці Єлени. В урочистій зустрічі, яку очолив Преосвященний єпископ Філарет, взяли участь духовенство, представники обласної і міської влади та вірні. Раку зі святинями встановили у Свято-Георгіївському храмі, де був звершений молебень Хресту Господньому та рівноапостольним святим Костянтину та Єлені. Після богослужіння єпископ Філарет виголосив проповідь, у якій, зокрема, зауважив, що для львів’ян великою втіхою і великим даром Божим є можливість прикластися до Животворящого древа Хреста Господнього саме в ці дні Страсної седмиці, коли найгостріше відчуваються і переживаються вірними події останніх днів життя Спасителя.
Сьогодні в храмі покояться мощі великомучениці Варвари і священномученика Макарія. Мощі святої Варвари привіз до Києва ще князь Святополк. Багато століть вони зберігалися в Михайлівському Золотоверхому монастирі в 500- кілограмовій раці з чистого срібла. Коли в тридцяті роки ХХ століття радянська влада розганяла ченців монастиря, святі мощі були таємно перенесені у Володимирський собор; при цьому дорогоцінна срібна рака таємничо зникла. Після проголошення незалежності України в церковному житті відбулися великі зміни. Постала Київська патріархія Української Православної Церкви. У 1995 році у Свято-Володимирському храмі відбувся собор Української Православної церкви Київського Патріархату, на якому митрополит Філарет (Денисенко), який понад тридцять років служить у цьому храмі, був обраний Патріархом Руси-України.
Серед сучасного суспільства поширена думка, нібито святі мощі повинні бути цілком неушкодженими тілами і що саме нетління тіл є головною підставою до прославлення святих. Подібна думка тримається з давніх часів. Ще другий Софійський літопис 1472 р. оповідає, що для руських людей, хто не в тілі лежить, той не святий. Але такий погляд на святі мощі ґрунтується на непорозумінні і є зовсім неправильним. Як церква старозавітна, так і новозаповітна церква дивилася і дивиться на святі мощі інакше.