Святитель Леонтій із молодих літ відбував подвиг у Печерському монастирі й став першим з його ченців, якого було висвячено на єпископа. Святитель був людиною освіченою й великим подвижником. Після висвячення в єпископи провадив рівноапостольну місійну працю в Ростовській єпархії (третій єпископ на цій кафедрі), що знаходилася далеко на півночі великої Київської держави, серед поган, ворожих християнству. Святитель Леонтій зазнав багато переслідувань від поган. Вигнаний ними з міста Ростова, побудував за містом у полі невелику церковцю, у якій навчав молодь істин Христової віри. Одного разу батьки цих дітей прийшли до святителя, щоб убити його. Єпископ Леонтій не злякався їх, а вийшов до них із хрестом у руках, і вони відступили від свого наміру, а дехто навіть охрестився.
Святитель Леонтій обходив міста й села, проповідуючи Святе Євангеліє, творячи чудеса та христячи тих, хто увірував у Христа. Рівноапостольна праця святителя закінчилася його мученицькою смертю від рук поган, за одними даними в 1073 р., за іншими — кілька років пізніше, але перед 1077 р. У 1164 р. були відкриті його нетлінні мощі, у 1190-1194 рр. він був канонізований.
Пам’ять святителя Леонтія вшановується 5 червня.

Тривалий час ніхто з чернігівських князів не хотів брати Муром. Але у 1097 р. княжий з’їзд у Любечі затвердив Муром за сином чернігівського, а потім великого київського князя Святослава Ярославича — Ярославом, у святому хрещенні Костянтином. Це був онук Ярослава Мудрого і правнук Володимира — хрестителя Руси-України. Після святого Гліба він став першим муромським князем-родоначальником князів муромських і рязанських.
Отож у 1097 р. князь Костянтин із княгинею Іриною, синами Федором (15 років) і Михайлом (12-13 років), з вірними боярами, священиками, слугами та нечисленною військовою дружиною відправився на пошуки далекого Мурома. Про відсутність доріг і переправ через ріки, про пересування лише на конях годі й говорити. Подорож продовжувалася декілька місяців, княжі діти нарівні з дорослими зазнавали всіх труднощів. Нарешті перед княжим загоном відкрився величезний луг, за яким виднілося місто Муром. Яке ж воно було? Велике село з дерев’яними хатами, укритими соломою, й обнесене високим валом від ворога...
Пам’ять благовірного князя Костянтина та його чад Михайла і Федора Муромських, чудотворців ушановується 3 червня (за н. ст.).

У царювання Нумеріана (283-284) правитель міста Егеї Феодор післав своїх воїнів розшукувати християн. Він вимагав від них зректися Христа, забути, що Він, їхній Спаситель і пішов на смерть заради людей. Тих християн, хто стояв до кінця, катували й страчували.
Був схоплений мучителями й юнак-християнин Фалалей. Вродливий, з білявим волоссям, зустрів лише вісімнадцяту весну. Хлопця поставили перед нечестивим судилищем у храмі Адріана. Глянувши на нього й здивувавшись красі його, ігемон звернувся до Фалалея: «Скажи нам, юначе, якої ти віри, з якого роду, хто твої батьки і як тебе звуть?» «Я - християнин, ім'я моє - Фалалей, родом з Лівана, батько мій, на ім'я Берукій, був воєводою; матір мою звати Ромілія; маю ще брата... саном іподиякона; навчився лікарського мистецтва у лікаря Макарія... Роби зі мною, що хочеш, бо годиться мені вмерти за Христа, небесного Бога, Спасителя мого... Він допоможе мені витерпіти муки до кінця».
Ігемон Феодор наказав двом катам, Олександру й Астерію, просвердлити ноги юнака й підвісити його на мотузці вниз головою. Та в мучителів, за промислом Божим, розплющилися душевні очі, й вони, замість святого, просвердлили й підвісили дерево.
Пам'ять - 2 червня (н.ст.).

З Україною пов’язаний ряд готських святих. Готи (германські племена) ймовірно 200 р. опанували широкий простір по обох берегах Дніпра і створили державу. З початку IV ст. серед готів почало поширюватися християнство. Один із готських єпископів Феофіл уже брав участь у Першому вселенському соборі в Нікеї в 325 р. Наприкінці IV ст. Готська держава була знищена гунами, але частина готів ще довго жила в Криму. Готською єпархією, яка знаходилася на південному березі Криму, у другій половині VIII ст. керував святитель Іоанн Готський. За походженням він був греком, жив недалеко від Ялти й обраний готами єпископом у 30-літньому віці. У 758 р. його висвятили Грузинським патріархом у Мцхеті (тодішній столиці Грузії). Святитель боровся з іконоборцями. Коли Крим захопили хозари, він став на чолі готів і вигнав ворогів, але потім попав до них у полон. З полону єпископ утік до міста Амастриди і там прожив ще чотири роки, заповідаючи, щоб його поховали в м. Парфеніті. Святий Іоанн помер 26 червня наприкінці VIII ст., ймовірно 790 р. Тіло святого було перевезено на місце поховання в монастир м. Парфеніта. Тут святий Іоанн жив, і тут же побудував великий храм на честь святих апостолів Петра й Павла.
Після поховання святого Іоанна відбувались і до цього часу відбувається багато чудес.
Пам’ять Іоанна Готського вшановується 1 червня та 9 липня (новий стиль).

Симон, святитель, чудотворець Печерський, єпископ Володимирський (на Клязьмі) у молодому віці став ченцем Києво-Печерського монастиря. Потім був ігуменом Рождественського монастиря у Володимирі-на-Клязьмі, а з 1215-го по 1226 р. — єпископом Володимирським і Суздальським. Перебуваючи далеко від рідної землі, тужив за нею, а особливо за Києво-Печерським монастирем. Тут перебував його добрий приятель (а може, й родич) чернець Полікарп, який був людиною освіченою й знатною, але одночасно дуже амбітною. Він переписувався з преподобним Симоном і висловлював йому в листах різні жалі. У відповідь на це святитель написав йому послання, у якому закликав позбутися сміливих мрій і честолюбивих бажань, а для прикладу, яким має бути чернець, додав до послання 8 оповідань про життя 9 печерських отців, які жили приблизно в 1078-1110 рр. Ці оповідання стали основою Печерського патерика, який був пізніше поповнений оповіданнями про життя печерських отців, які написали інші особи.
Пам’ять святителя Симона вшановується 23 травня (нов. ст.).

Преподобного Пимен, посник Печерський, духовно трудився в Дальніх печерах. Приймав їжу лише один раз на день в невеликій кількості. Зовнішнє постування було відповідним утриманням від неугодних Богу вчинків, думок і почуттів. Преподобний Пимен був ігуменом Києво-Печерського монастиря з 1132 по 1141 рік.
Пам'ять - 21 травня (новий стиль).

Києво-Печерський святий Арсеній Працелюбний жив у ХIV столітті. Він названий працьовитим тому, що борючись в печерах Києво-Печерської обителі, він не знав відпочинку, і ніхто ніколи не бачив його в неробстві. Преподобний або молився, або виконував монастирський послух і до заходу сонця ніколи не вживав їжі. За смирення і працьовитість Господь нагородив преподобного Арсенія даром чудотворення. Після багатьох праць і подвигів св. Арсеній відійшов до Господа, а його нетлінне тіло його було покладено в Дальніх печерах.
Пам'ять - 21 травня.

Блаженний Кирило народився в багатій сім’ї в місті Турові в 30-х роках XII ст. Мав нахил до наук і духовних подвигів, не любив багатства і слави. У молодому віці став монахом монастиря святих князів-мучеників Бориса і Гліба біля Турова, де виявив себе як суворий аскет.
Він приніс багатьом користь тим, що вчив і прикладом своїм показував монахам як слухати й любити ігумена, поважати його, як Бога. Удосконалюючи себе в чернечих подвигах, блаженний Кирило сів у стовп, де деякий час перебував у пості й молитві. Тут він написав багато благочестивих творів. Ученість і чернечі подвиги звернули на нього увагу туровського князя. За просьбою князя й людей митрополит висвятив Кирила на єпископа і поставив єпископом Туровським. До складу Туровської єпархії входила велика частина Полісся й північно-східна частина Волині. Він був хіротонізований не пізніше 1169 р.
Пам’ять святителя Кирила, єпископа Туровського вшановується 11 травня (за новим стилем).

У тихій долині, серед мальовничих навколишніх невисоких гір і пагорбів, у селі Мала Іловиця, що на Шумщині, у багатодітній селянській сім’ї Варнави Головатюка народився син, у святому хрещенні названий Яковом, на честь мученика Якова Персянина.
У сільській тиші, серед чаруючої природи Прикарпаття, вдалині від шуму міст і суєти, проходило дитинство Якова. Мир та злагода, що панували в сім’ї Варнави Головатюка, мимоволі передавалися маленькому Якову. Під однією покрівлею, у страху Божому, проживали сини, доньки, невістки, діти, онуки. Молодші тут з повагою ставилися до старших, допомагаючи їм у полі і по господарству.
Варнаві, батькові десятьох дітей, приходилося братися до різного ремесла: він робив колеса, колодки, спиці, сани, крім того, був добрим костоправом. Часто його відвозили до хворих за десятки кілометрів. Подовгу, часом по двадцять днів, доводилося виходжувати їх, залишаючись біля ліжка страждальців до їхнього виздоровлення. Яків переважно допомагав батькові втримувати хворих, коли той направляв зламані кістки, що супроводжувалося нестерпним болем.
Пам'ять - 12 травня за н. ст..

Апостол Іасон походив із Малої Азії, а апостол Сосипатр із Ахаії. Обидва вони стали учнями апостола Павла і з євангельською проповіддю прибули на острів Керкіру поблизу Греції. Правитель острова посадив їх до в'язниці, де сиділи семеро розбійників, котрі прийняли християнство і постраждали за це. Свята Керкіра, донька правителя, також прийняла християнство, як і розбійник Мурин, який мав її обезчестити. Усі вони загинули мученицькою смертю. Новий правитель наказав кинути апостолів у казан з окропом смоли, але побачивши їх неушкодженими, зі сльозами вигукнув: «Боже Іасона і Сосипатра, помилуй мене!» Звільнені апостоли хрестили правителя і своєю гарячою проповіддю примножили стадо Христове.
Пам'ять - 11 травня.

Святий апостол і євангеліст Марк, званий також Іоанн-Марк, був апостолом від 70-ти учнів Господа і Євангелістом, очевидцем і учасником деяких подій з життя Спасителя.
Коли іудеї прийшли схопити Іісуса, всі залишили Його і втекли, і лише один Марк, завернувшись у покривало, слідував за Ним, поки воїни його не схопили. Але святий Марк вирвався і втік. Будинок його матері в Гефсиманському саду після Вознесіння Господа став місцем молитовних зборів для християн і притулком для деяких апостолів. У той час Марк особливо зблизився з апостолом Петром і став його духовним сином. З благословення і під керівництвом первоверховного апостола Марк написав Євангеліє. Він писав його для християн з язичників, тому зупинявся переважно на словах та справах Спасителя, в яких особливо виявляється Його Божественна всемогутність.
Пам'ять - 8 травня (новий стиль).