Тропар
Перед святою Твоєю іконою, Владичице, ті, що моляться, зцілень сподобляються, віри істинне пізнання приймають і агарянське нашестя відбивають. Тим же і нам, що до Тебе припадаємо, гріхів прощення попроси, помислами благочестя серця наші просвіти і до Сина Твого молитву піднеси про спасіння душ наших.

Богородичний
Непрохідні врата, таємно запечатані, благословенна Богородице Діво, прийми моління наші і піднеси Сину Твоєму і Богу, нехай спасе Тобою душі наші.

Величання
Величаємо Тебе, Пресвятая Діво, і шануємо чесну ікону Твою, її ж від літ древніх на горі Почаївській прославила еси.

У ті далекі часи, коли татари ще плюндрували зранені українські землі, потрапив у полон побожний почаївський чернець. Довго катували його вороги. Проте праведний чоловік більше страждав не від тілесних мук, а від того, що не мав можливості бачити святі церкви Почаєва, чути літургійні співи, схиляти коліна перед святими образами.
Особливо тяжко він страждав, що не зможе помолитися зі своїми братами перед Почаївським образом Пресвятої Богородиці у свято Її Успіння, яке саме наближалося. Удень і вночі, попри тілесне виснаження, чернець, вмиваючись сльозами, не переставав молити Пречисту Діву про звільнення з неволі. І Божа Матінка почула щирі молитви бранця...

З-за обрію червоним яблуком викотилося сонце. Ще мить, і воно, сипонувши навсібіч яскравими променями, налилося золотом. Череда корів розбрелася долиною. А малі пастухи, збиваючи ранкову росу, стали гратися в хованки серед поодиноких кущів, що на пагорбі...
Василько мало не спіткнувся - якесь дивне світло засліпило його.
- Хлопці! Дивіться! - показав він рукою вдалечінь.
- Що це?!
- Тю на тебе! - засміялися старші. - Ото дивак! Ти придивись добре! Це ж бані Почаївської лаври на сонці виблискують.
- А що, вона так близько?
- Та яке близько? Двадцять п'ять кілометрів. А видно звідсіля, бо ж на пагорбі збудована та й сама височенька.

1-2 серпня 2013 року Божого львівська молодь здійснила велопрощу до Свято-Успенської Почаївської лаври. Паломництво відбулось у рамках велопрощі "Два колеса: молитва та праця", метою якої є пропагувати молитву та працю як фундаментальні складові християнського життя, популяризувати серед молоді паломництво до православних святинь, пропаганда здорового тверезого способу життя, привернути увагу до екологічних проблеми забруднення повітря викидами автомобільного транспорту.
Прибувши електричкою до Радивилова, молоді люди помолились перед дорогою у Свято-Вознесенському та Різдва Пресвятої Богородиці храмах, після чого вирушили до Почаєва. Дорогою до лаври паломники зупинялись на молитву, а саме: у селищі Батьків біля храму Преображення Господнього, у с. Баширівка біля храму на честь Пресвятої Трійці, а в с. Підзамче біля храму Покрови Пресвятої Богородиці. Ввечері, після поселення у готелі для паломників, молоді люди молились у Свято-Успенському храмі Почаївської лаври, а наступного дня після ранкової молитви приклались до мощей святих Іова та Амфілохія Почаївських і відбитку стопи Божої Матері. Після молитви велопаломники вирушили до Радивилова, звідки електричкою відправились до Львова.

У тихій долині, серед мальовничих навколишніх невисоких гір і пагорбів, у селі Мала Іловиця, що на Шумщині, у багатодітній селянській сім’ї Варнави Головатюка народився син, у святому хрещенні названий Яковом, на честь мученика Якова Персянина.
У сільській тиші, серед чаруючої природи Прикарпаття, вдалині від шуму міст і суєти, проходило дитинство Якова. Мир та злагода, що панували в сім’ї Варнави Головатюка, мимоволі передавалися маленькому Якову. Під однією покрівлею, у страху Божому, проживали сини, доньки, невістки, діти, онуки. Молодші тут з повагою ставилися до старших, допомагаючи їм у полі і по господарству.
Варнаві, батькові десятьох дітей, приходилося братися до різного ремесла: він робив колеса, колодки, спиці, сани, крім того, був добрим костоправом. Часто його відвозили до хворих за десятки кілометрів. Подовгу, часом по двадцять днів, доводилося виходжувати їх, залишаючись біля ліжка страждальців до їхнього виздоровлення. Яків переважно допомагав батькові втримувати хворих, коли той направляв зламані кістки, що супроводжувалося нестерпним болем.
Пам'ять - 12 травня за н. ст..

“Біжать у Почаїв стежки та дороги…“,— співається у відомій церковній пісні. Справді, до Свято-Успенської Почаївської Лаври стікається багато доріг і стежок – дороги розпуки, болю, хвороб, страждань… Люди залишають біля стіп Божої Матері свої біди, а повертаються зі святої обителі вже іншими дорогами – спокою, полегшення, витривалості, сили, надії.



Свою дорогу до Почаєва знайшло і Львівське православне молодіжне братство Пресвятої Богородиці на честь ікони Її “Нев’янучий Цвіт”, а також деякі викладачі та студенти Львівської православної богословської академії, організовані головою братства Лозинським Назарієм. 28 травня 2011 року Божого, у Неділю 6-ту після Пасхи з благословення митрополита Львівського і Сокальського Димитрія братчики і сестрички вирушили до української святині.

18 жовтня 2009 року Божого група студентів Львівської православної богословської академії УПЦ КП на чолі з курсовим наставником 3 курсу Лозинським Н.І. з благословення Високопреосвященнішого Андрія (Горака) митрополита Львівського і Сокальського відвідали Свято-Успенську Почаївську Лавру.

Преподобний Іов, ігумен Почаївський, чудотворець (у миру Іван Желізо), народився в середині ХVI століття на Покутті в Галичині. У віці 10 років він прийшов у Преображенський Угорницький монастир, а на 12-му році життя прийняв чернецтво. З юності преподобний Іов був відомий великою побожністю, строгим подвижницьким життям і рано був визнаний гідним священного сану. Близько 1580 року, на прохання відомого поборника Православ’я князя Костянтина Острозького, він очолив Хрестовоздвиженський монастир біля міста Дубно і керував монастирем понад 20 років в обстановці гонінь, що наростали на Православ’я з боку католиків та уніатів.
Пам'ять преподобного Іова Почаївського згадується 19 травня та 10 листопада, знайдення мощей - 10 вересня (нов. стиль).

Великі події часто відбуваються на вершинах гір. На Почаєвській горі в XIII столітті слід Своєї стопи залишила Богородиця. Незабаром на місці Її явища виник монастир. У XVI столітті ігуменом Почаєвськой обителі став чернець на ім'я Іов. У миру його звали Іваном, на честь Хрестителя і Передвісника Христового.
Пам'ять преподобного Іова Почаївського згадується 19 травня та 10 листопада, знайдення мощей - 10 вересня(нов. стиль).