Причастя є таїнство, в якому віруючий під виглядом хліба і вина споживає (причащається) Самого Тіла й Крови Господа нашого Ісуса Христа на відпущення гріхів і на Життя Вічне.

Любов прекрасна і цінна в будь-якому випадку. Навіть якщо вона невзаємна. З одного боку, невзаємна любов робить людину нещасною, з іншого, на якомусь глибинному рівні, вона робить її щасливішою та сильнішою.

1 Неділя
Неділя 21-ша після П’ятдесятниці. Глас 4.
Прор. Іоїля (800 до Р. Х.). Мч. Уара i з ним 7 учителiв християнських (бл. 307). Перенесення мощей прп. Іоана Рильського (1238). Блж. Клеопатри (327) та сина її Іоана (320). Сщмч. Садока, єп. Персидського, i з ним 128 мчч. (342).
Утр. – Єв. 10-те: Ін., 66 зач., ХХІ, 1-14.
Літ. – Гал., 203 зач., ІІ, 16–20. Лк., 35 зач., VIII, 5–15.

Святе Письмо, або Бiблiя, є книга Божа. Ця книга - унiкальна за своїм розповсюдженням серед усiх народiв. Вона - наймогутнiша книга у свiтi за своєю силою i впливом на життя людини у всi часи.
Чи варто говорити про те, що Бiблiя - єдина книга, яка не вмирає. Всi iншi книги, якими б вони не були цiкавими, - короткочаснi, з'являються i зникають. Бiблiя - це книга на всi часи.

Духовним отцем, чи духівником, віруюча людина називає священика (ченця чи одруженого), до якого вона регулярно і постійно приходить на сповідь чи за духовними порадами.
Як хворому краще лікуватися у одного лікаря, який добре знає його організм і хвороби, так і зцілення духу піде успішніше, якщо людина буде звертатися до постійного духівника. Стосунки з ним повинні будуватися на щирості, розумінні й довірі.

26 жовтня Львівську православну богословську академію Української Православної Церкви Київського Патріархату із братнім візитом відвідала делегація з Німеччини на чолі із президентом Товариства допомоги Східній Європі Свята Марія-Райне п. Йозефом Кубереком.

Людина висповідала перед священиком свої гріхи і, згідно зі словами Спасителя нашого: “Кому відпус- тите гріхи – відпустять їм, кому ж затримаєте – затримаються” (Ін. 20, 23), священик може відпускати гріхи не відразу після їх висповідання, а тільки після виконання особливо призначеного послуху – єпітимії. Це слово в перекладі з грецької означає “заборона”, але за духом своїм є не покаральним, а церковно-виховним засобом. Єпітимія (покута) – це пам’ятка, урок, вправа, що дає можливість глибше пізнати тяжкість свого гріха, вона привчає до духовного подвигу, породжує схильність до нього.