Гармізій пише: «Наблизившись до гробу і знаходячись в півтора сотні кроків від нього, ми бачили в слабкому світлі ранньої зорі варту біля гроьбу: двоє людей сиділо, інші лежали на землі. Було дуже тихо, ми йшли поволі, нас обігнала варта, що йшла до гробу, замінити ту, яка знаходилася там. Раптом стало дуже світло. (...) Ми не могли зрозуміти, звідки це світло. Вдалині побачили, що він виходить від рухомої сяючої хмари. Воно спустилося до гробу, і над землею показалася людина, ніби вся складена зі світла. Потім пролунав удар грому, але не на небі, а на землі. Перелякана варта скочила і тут же впала на землю. І в цей час до гробу праворуч від нас по стежині йшла жінка, вона раптом закричала: «Відкрилося! Відкрилося!» - і в цей час нам стало видно, що дійсно величезний камінь, привалений до входу в печеру, ніби сам собою відкотився і відкрив вхід в печеру гробу. Ми дуже злякалися. Потім, якийсь час по тому, світло над гробом зникло і все стало таким, як звичайно. Коли після цього всього ми наблизилися до гробу, виявилось, що там вже немає тіла похороненої в ньому людини».

З ім'ям Маферканта пов'язаний один анекдотичний епізод, що мав місце в нашій антирелігійній літературі. Маферкант був одним з членів Синедріону і брав участь в страті Ісуса Христа. У Синедріоне він був скарбником, і саме з його рук Юда отримав гроші за зраду. Але коли після воскресіння Христа серед юдеїв піднялася тривога, Маферкант був першим з членів Синедріону, хто прибув на місце подій для розслідування. І він переконався, що воскресіння дійсно відбулося. Маферкант переконався в цьому ще і тому, що незадовго до воскресіння Ісуса Христа він був на місці цієї події і не встиг ще відійти далеко. Маферкант прибув сюди для оплати варті, яка стояла біля гробу, оскільки вона була наймана і одержувала оплату після роботи. Будучи біля самого гробу, Маферкант бачив, що могила Христа надійно охраняється. Але не встиг він відійти далеко, як був зупинений великим ударом грому і, повернувшись, ще побачив зникаюче сяйво над гробом. Він зараз же повернувся. Все це описано ним в творі «Про правителів Палестини», яке належить до цінних і правдивих джерел з історії Палестини.

Сирієць Ейшу, відомий лікар, був близький до Пилата і лікував його, був видним медиком того часу, натуралістом, користувався популярністю на Сході і в Римі. Він після себе залишив твори, які становлять цілу епоху в науці. Недаремно історики й учені світу, зокрема американський учений Кингеріст, вважають, що Ейшу може як лікар стати в одному ряді з Гіппократом, Цельсом, Галеном, а як анатом - поряд з Леонардо да Вінчі і Везалієм. Тільки маловідома мова перешкодила визнанню його за життя.
За дорученням Пилата він у суботу двічі оглядав гріб і хотів зі своїми помічниками, теж медиками, провести ніч біля гробу. Всі вони цікавилися явищем Христа з погляду природодослідників, тому все зв'язане з Ним їх живо цікавило, вони вивчали явища, що відбувалися в природі.

Святий апостол Павло в одному із своїх послань говорить: якщо не воскрес Христос, то ми найнещасніші із усіх людей… І справді, якщо не воскрес Христос, то вся наша віра, усе, що ми називаємо нашим духовним досвідом, побудоване на обмані чи на ілюзії. І Христос воістину воскрес! Про це ми знаємо з власного досвіду; не тільки десятки, не тільки тисячі, а мільйони людей досвідом в своєму житті відчули живу присутність і дотик Самого Христа. І ми віруємо також і в Його тілесне, плоттю воскресіння, про яке свідчать апостоли, говорячи, що оповідають про те, що вони своїми очами бачили, своїми вухами чули, своїми руками доторкалися (1 Ів. 1:1). І дійсно, жінки-мироносиці прийшли до гробу і побачили, що камінь був відвалений від гробу, і ангел призвав їх увійти і засвідчити, що в гробі порожньо; за ними Петро і Іоан прийшли і також знайшли порожній гріб і пелени, якими був обвитий Христос, що лежали спустошені, пусті, позаяк тіла Христового там вже не
було.

Коли Бог створював жінку, Він запрацювався допізна у шостий день. Ангел, проходячи повз, сказав: «Чому ти так довго над нею працюєш?»
Господь відповів: «А ти бачив всі ті параметри, відповідно до яких я повинен її створити?»
«Вона повинна бути придатною для миття, але бути зроблена не з пластмаси, мати більше 200 рухомих деталей, і всі вони повинні бути замінюваними, вона повинна функціонувати на будь-який їжі, бути в змозі обійняти кількох дітей одночасно, своїм обіймами зціляти все - від розбитого коліна до розбитого серця, і все це вона повинна робити, маючи всього лише одну пару рук. »
Ангел був вражений.

Прямокутник з круглими кутами
Кольоровим сяйвом мерехтить;
Вечорами, днями чи й роками,
Перед ним хтось згорбившись сидить...

Після обрання апостолів Ісус Христос зійшов з ними з вершини гори і став на рівному місці. Тут чекали на Нього численні ученики Його і безліч народу, що зібрався звідусіль з єврейської землі та із сусідніх з нею місць. Вони прийшли послухати Його й отримати зцілення від своїх хвороб. Усі жадали доторкнутися до Спасителя, тому що від Нього виходила сила, яка зціляла всіх.

Те, що нам казали, коли ми були дітьми:
Не біжи; йди поволі; швидко; їж усе; мий руки; чисти зуби; мовчи; говори; перепроси; привітайся; ходи сюди; відчепись від мене; йди бавитися; не перешкоджай; не біжи; вважай, бо впадеш; тим гірше для тебе; ти не вмієш; ти замалий; я сам зроблю; ти вже великий; йди спати; вставай, вже пізно; я маю роботу; бався сам; одягнися; не стій на сонці; йди на сонце; не розмовляй з повним ротом...

Одному юнакові приснилося, що він увійшов до великої крамниці. За прилавком стояв ангел.
– Що ви продаєте? – спитав юнак.
– Все, що бажаєте, – чемно відповів ангел.
Юнак почав перераховувати:
– Я хотів би припинення у світі всіх воєн, справедливості для покривджених, терпимості та щедрості до чужинців, любові в родинах, праці для безробітних, єдності в Церкві і... і...
Ангел перервав його:
– Вибачте, пане, ви мене не зрозуміли. Ми не продаємо плодів, а тільки насіння.

Поступово число учеників у Ісуса Христа збільшувалось. Якось, знаходячись в Галилеї, Ісус Христос зійшов на одну гору помолитися і провів у молитві всю ніч. Коли ж настав день, Він покликав учеників Своїх, обрав з них дванадцятьох і назвав їх апостолами, тобто посланцями, тому що Він посилав їх для проповіді Свого вчення.

Якось суботнього дня Ісус Христос увійшов у синагогу (в дім зібрання і молитви). Там була людина з висохлою правою рукою. Фарисеї ж, бажаючи знайти звинувачення проти Спасителя, стежили, чи не зцілить Він хворого у суботу. Спаситель, знаючи їхні помисли, сказав сухорукому: "Стань посередині".

Молодесенька хмаринка – а відомо, що життя хмарин коротке і неспокійне, – вперше пропливала небом з іншими хмарами, чорними, великими, чудернацьких форм.
Коли вони досягли великої пустелі Сахари, інші, вже досвідчені хмари, напучували її:
– Лети, лети! Якщо затримаєшся тут, то загинеш!
Але молода хмаринка, як і всі у її віці, була дуже цікавою і
відпливла в кінець хмариного табунця, подібного на розпорошену отару овець.
– Що ти робиш? Рухайся з нами! – завив вітер.
Але мала хмаринка побачила дюни з золотого піску, і це її
причарувало. Вона повільно опустилася. Одна дюна посміхнулася їй.