Св. Феодосій був вихідцем із шляхетної родини Полонських, які згодом отримали прізвище Углицьких (звідси св. Феодосій Углицький). Батько Феодосія був священиком. Після навчання в Київській духовній академії св. Феодосій пішов на військову службу. Однак невдовзі він відмовився від усього мирського і почав провадити подвижницьке життя в одному з київських монастирів, будучи архидияконом, ігуменом, а потім – архимандритом. В 1692 р. св. Феодосій був висвячений на єпископа Чернігівського. У святительському сані він виявив батьківське піклування про свою паству, намагався зміцнювати в ній любов до побожного життя, подаючи усім своїм життям високий приклад. Святістю, увагою до людей і поблажливістю до недоліків кожного святитель здобув загальну любов і пошану.
Пам'ять святителя – 18 лютого, відкриття святих мощей – 22 вересня (новий ст.).

На своєму Помісному Соборі 15 липня 2004 року наша Свята Церква канонізувала двох великих святих, засновників і фундаторів Манявського Хрестовоздвиженського скита Іова і Феодосія, які своїми трудами і подвигами просяяли на всю Карпатську Русь-Україну. Відтепер 7 липня, в день Різдва Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоана Церква наша згадує пам’ять цих двох подвижників чернечого життя. В Манявському скиту на прощу збирається велика кількість народу зі всієї України, і не тільки. Останнім часом Манявський скит, як твердиня Православ’я, відроджується.
Пам'ять святих Іова і Феодосія Манявських згадується 7 липня за новим стилем.
Пам'ять святого Феодосія Манявського - 7 жовтня за нов. ст.
Пам'ять святого Іова Манявського - 11 січня за нов. ст.

3 жовтня 2010 року Божого, з благословення Преосвященного Димитрія, митрополита Львівського і Сокальського, до Здолбунова відправилась делегація братчиків на чолі з Секретарем Львівського православного молодіжного братства Пресвятої Богородиці на честь ікони Її "Нев’янучий Цвіт" Юрієм Браніцьким.

Широкі простори Сибіру,заселені численними інородцями, були полем місіонерської діяльності. У XVIII столітті тут добре попрацював св. Інокентій. Св. Інокентій народився наприкінці XVII століття в Україні у шляхетній родині. Освіту він здобув у Київській духовній академії, а в Києво-Печерській лаврі прийняв чернецтво. Деякий час св. Інокентій був префектом та вчителем філософії в Московській Слов'яно-греко-латинській академії.
Пам'ять св. Інокентія відзначається 9 грудня за нов. ст.

Задовго до підпорядкування Київської митрополії Московський Патріархат спільно з державною владою широко використовував українське духовенство, українських учених, щоб подолати неуцтво, яке панувало на Московщині, зокрема в церковному житті. Московський Патріарх Філарет, батько царя Михайла Федоровича, у смутну добу побував у польському полоні, побачив боротьбу православних братств проти Берестейської унії і зрозумів велике значення освіти у справах віри. Повернувшись до Москви, він заснував патріаршу греко-латинську школу.

Пророк Іона жив після пророка Єлисея. Одного разу Господь повелів йому йти в язичницьке місто Ніневію, столицю Ассирійського царства, і сповістити жителів цього міста, що Господь знищить їх, якщо вони не покаються. Та Іона не хотів іти з проповіддю до ворогів народу ізраїльського і не послухався голосу Божого. Він сів на корабель, який відбував до іншої країни. Але раптом на морі піднялася сильна буря. Кораблю загрожувала загибель. Усіх, хто був на ньому, охопив жах. Корабельники вирішили кинути жереб, щоб довідатись, через що їх спіткало таке лихо. Жереб випав на Іону. Іона зізнався у своєму гріху і сказав: "Так, я згрішив перед Господом! Киньте мене в море, і буря втихне". Коли його кинули у море, буря втихла. З волі Божої пророка проковтнула величезна риба, яка в Біблії названа китом. Іона три дні і три ночі пробув у череві кита, молячись Богу про помилування. Тут Господь явив особливу Свою славу, Він зберіг його неушкодженим у череві кита і помилував його.
Пам'ять - 5 жовтня.

Сім Ефеських юнаків: Максиміліан, Ямвлих, Мартініан, Іоан, Діонисій, Ексакустодіан (Костянтин) і Антонін, жили у III столітті. Святий Максиміліан був сином ефеського міького управителя, інші шість юнаків – синами інших знатних ефеських громадян. Юнаки були друзями з дитинства, і всі перебували на військовій службі. Коли імператор Декій (249-251) прибув до Ефесу, він наказав всім громадянам з’явитися для принесення жертви язичницьким божествам; непокірних же чекали муки і смертна кара. За донесеннями тих, що чекали поблажливості імператора, до відповіді були покликані і сім Ефеських юнаків.
Пам'ять - 4 жовтня.

Святий Димитрій (світське ім`я — Данило) народився 11 грудня 1651 р. в містечку Макарові Київського полку в сім`ї макарівського сотника Сави Григоровича Туптала, який потім був київським сотником (1682-1686). Батько святого прожив понад 100 років, причому в останній період свого життя був ктитором Свято-Кирилівського монастиря у Києві. Був похований біля Свято-Троїцького храму цього монастиря у 1703 р. Батько й мати (Марія Михайлівна) святого відзначалися глибокою релігійністю, і не випадково не тільки він, але й всі його чотири сестри (Олександра, Марія, Феодосія, Параскева) прийняли чернечий постриг, причому Параскева (померла у 1710 р.) була ігуменією Свято-Микільського Йорданського монастиря у Києві. Батьки святого щедро обдаровували київські храми й монастирі, в т.ч. й Києво-Могилянської Академії.
Православна Церква відзначає день пам`яті св. Димитрія Ростовського 10 листопада, знайдення мощей - 4 жовтня (новий стиль).

Московські царі та Патріарх намагалися надати своєму підступному акту законного вигляду. 1686 року до Царгорода вирядили послів з Москви і від гетьмана Самойловича. На шляху вони зустрілися з Олександрійським Патріархом Досифеєм, відомим і впливовим каноністом, який спочатку рішуче відмовився визнати незаконне приєднання Київської митрополії до Москви й осудив цей акт як канонічно та морально неправильний, безпідставний, свавільний. Він також осудив царську обіцянку дати щедру винагороду Константинопольському Патріархові після одержання грамот про відречення від Київської митрополії, назвавши це "явною симонією" (продажем духовних дарів за гроші).

Наступником Петра Могили на Київському митрополичому престолі став Сильвестр Косів. Його служіння почалося в період польсько-католицького тиску на православну віру, що дедалі зростав, та одночасного посилення сваволі польських поміщиків щодо поневолених ними українських селян, які рішуче відмовлялися переходити в унію.

Крім Києво-Печерського монастиря,український православний народ підтримували у тяжкі для нього часи також інші православні монастирі, яких багато було в Литовсько-Польській державі. Серед них – Почаївський монастир, або Почаївська лавра. Він був заснований після перших татарських нападів на Київську державу, коли ченці почали шукати в лісах та горах, на захід від широких степів, спокійніші місця для подвигу та молитви.
Пам'ять преподобного Іова Почаївського - 19 травня та 10 листопада, а знайдення мощей - 10 вересня (нов. стиль).

Святитель Кіпріан – серб родом із міста Тирново, і перші свої подвиги звершував на Афоні Ще бувши іноком, він відвідував українські землі за дорученням Константинопольського патріарха “для того, щоб мирити князів одного з другим і з митрополитом (Святим Олексієм) на якого жалілися патріарху.
Його пам’ять згадується 29 вересня за новим стилем.