Для кожного із нас Великий піст — це дорога. Прочанин, коли вирушає в далеку путь до святині, перше просить прощення у всіх, вклоняється з примиреним серцем і навіть випрошує благословення, щоб шлях його був легким і позбавленим будь-яких небезпечних пригод. Дорога посту є також небезпечна. На ній можна спіткнутися, раптом перестати дотримуватись посту, втратити бажання каятися, взагалі загубити покаяльний настрій. Але є одні ліки, які можуть нашу дорогу посту вчинити квітучою, такою, що буде позбавлена всякого терня — це звісно ж прощення. І перше, що заставляє нас Свята Церква зробити перед входженням у Великий піст — це попросити один в одного прощення. Як тільки-но ми це зробимо, то неодмінно побачимо далеко-далеко попереду кінець шляху. Цей кінець дороги — радість Великодня, радість Воскресіння Христового.

Морський Коник, одного дня проходжаючись дном моря, побачив молоду Устрицю. Вочевидь, з'явилась тут недавно, бо Морський Коник, любитель прогулянок, досі її не зустрічав.
«Доброго дня!» - приязно привітався Морський Коник, тихо постукавши у мушлю Устриці. Вже намірився відійти, щоб милуватись чудовим морем і його створіннями, та раптом тихий приємний голос йому відповів: «Для мене це буде справді добрий день, бо ти мене зауважив!»
- Ти не тутешня, правда? - спитав Морський Коник, якого зацікавило це сіре і шорстке створіння.

Дерево мало шершавий стовбур і покручене гілля, родило кислі яблука, яких ніхто не хотів їсти. Проте найгірше - то був його характер. Воно безперестанку нарікало: що земля ось-ось перетвориться на болото, що корови й кролі знищать його кору, що висока трава йому дошкулятиме - і так далі, безперестанку.Живопліт, що виріс коло Дерева, вирішив якось припинити це безнастанне нарікання.Розповів про все старому Крукові, який, вислухавши, мовив так:

Преподобний Ісаакій († 1090), в миру Чернь, до чернецтва був багатим купцем у місті Торопце, Псковської землі. Роздавши весь маєток убогим, прийшов у Київ і прийняв постриг від преподобного Антонія. Проводив найсуворіше життя в затворі, харчуючись просфорами, і то через день. Після семирічного затвора зазнав тяжких спокус від диявола. Прийнявши духу злоби за Христа, він поклонився йому, після чого...

Пам'ять - 27 лютого

Серед багатьох дарувань Бог нагородив нас двома здатностями, однаковою мiрою важливими для нашого духовного життя: пам'ятати i забувати. Коли нам роблять добро, почуття вдячностi вимагає пам'ятати про нього. Коли ж нам заподiють зло, християнська любов вимагає забути його.

Сьогоднi, як ви знаєте, "день прощення" - день, у який Церква встановила правило прощати одне одному образи. Християни повиннi припиняти ворожнечу мiж собою. Благочестивi люди дотримуються цього звичаю. Чому Свята Церква встановила напередоднi Великого посту день прощення? На пiдставi повелiння Господнього. Спаситель наш сказав: "Якщо ви прощатимете людям провини їхнi, то простить i вам Отець ваш Небесний. А коли не будете прощати людям провин їхнiх, то i Отець ваш не простить вам провин ваших" (Мф. 6, 14-15).
У Великому посту всi ми повиннi очистити свої душi вiд накопичених грiхiв. А для цього нам потрiбно зi смиренням каятися, щиро молитися i просити Господа простити нам грiхи нашi. Молитва не може бути почутою Богом, якщо в душi палають ненависть i злоба. Тому Христос Спаситель попереджає таких богомольцiв. Вiн говорить: "Коли ти принесеш дар твiй до жертовника i там згадаєш, що брат твiй має щось проти тебе, залиш там дар твiй перед жертовником i пiди перше помирися з братом твоїм, i тодi прийди i принеси дар твiй" (Мф. 5, 23-24).

Василій-Костянтин Острозький був молодшим сином найвищого гетьмана Литовського Костянтина Івановича Острозького. Народився на початку 1527 року у м. Турові і в святому хрещенні був названий Василієм, але на честь його славного батька, за звичаєм часу і за княжою традицією, йому дали і друге славне ім’я – Костянтин. Від батька свого князь Костянтин успадкував звання, велике багатство і маєтки.
Пам'ять - 26 ЛЮТОГО за новим стилем.

Необхідно, щоб кожний простив один одного не лицемірно, щиро, до кінця, не залишаючи ні краплі роздратування й досади на ближнього в потаєних куточках свого серця. Без цього неможливо дотримувати помірності тілесної і духовної, і такий піст неугодний Богові.

Дві держави розмежовував гірський хребет із численними льодовиками і потоками - такими численними, що гори вважалися майже неприступними. А держави нагадували братів-близнюків, адже люди, що їх населяли, були вельми подібними, і через те між двома народами повсякчас виникали конфлікти.Ворогували вони в усіх сферах суспільного життя: економічній, зовнішньополітичній, культурній, спортивній.Врешті над країнами-сусідами нависла загроза війни. Полководці з обох сторін вислали таємних агентів, щоб ті розвідали, з якого боку найлегше вдертися на територію супротивника.

Святитель Мелетій, архієпископ Харківський і Охтирський (в миру Михайло Іванович Леонтович), народився 6 листопада 1784 в селі Старі Санжари Полтавської області.

Пам'ять - 25 лютого

Тепер ми відчуваємо, як колись полонені юдеї, тягар духовний. І згадуємо, часто згадуємо ті солодкі хвилини, коли Господь відвідував нас Своєю Божественною благодаттю, і, згадуючи, плачемо.
Рабство душевне дуже важке. Від нього необхідно звільнитися. Але як? Тільки шляхам покаяння, шляхом постійного устремління свого розуму й серця в горнім Єрусалим.
Як юдеї не могли співати пісню Господню на землі чужій і не забували Єрусалим, гак і нам потрібно згадувати ті моменти життя, коли ми вірно служили Богові, і приносити плоди покаяння. І якщо ми станемо на цей шлях, то, безсумнівно, звільнимо свою душу від гріховних кайданів і знову заспіває наш дух!