Коли християнство стало поширюватися по всьому світу і велика кількість язичників стала приймати християнську віру, між християнами виникли непорозуміння. Християни з юдеїв твердили, нібито християни з язичників повинні суворо дотримуватись обрядового закону Мойсеєвого (насамперед обрізання, тобто що слід спочатку навертати їх у єврейську віру), бо інакше вони не зможуть спастись. З цього приводу серед християн точилися запеклі суперечки.

Савл прийняв у християнстві ім'я Павло і став самовідданим проповідником віри Христової. Потім Господь Ісус Христос знову явився Павлові і повелів йому йти до язичників і навчати їх віри християнської, тобто зробив його Своїм апостолом.
Апостол Павло закінчив життя своє мученицькою смертю. За його великі апостольські труди він, нарівні з апостолом Петром, іменується Церквою первоверховним апостолом.
Пам'ять первоверховного апостола Павла - 12 липня (нов. ст.).

Невдовзі після зішестя Святого Духа апостоли Петро й Іоан ішли у храм на молитву о дев'ятій годині, по-нашому – о третій годині дня (година смерті Господа нашого Ісуса Христа). Біля дверей храму, званих Красними, сидів убогий, каліка від народження. Він, простягши до апостолів руку, просив у них милостині.

Велика подія – Світле Христове Воскресіння відзначається православною Церквою як найбільше і найвеличніше з усіх свят. Свято це називається ще Пасхою, тобто Днем, коли здійснився наш перехід від смерті до життя і від землі до неба. Свято Воскресіння Христового триває цілий тиждень (7 днів), і служба у храмі проводиться по-особливому, більш урочисто, ніж в інші свята і дні. В перший день свята рання починається опівночі. Перед початком ранньої священнослужителі, облачившись у світлі ризи, разом з віруючими, під дзвони, із запаленими свічками, хрестом та іконами ідуть навколо храму (роблять хресний хід), наслідуючи жінок-мироносиць, які йшли рановранці до гробу Спасителя.

Після цього,за повелінням Ісуса Христа,одинадцять апостолів зібралися на одній горі в Галилеї. Туди ж до них прийшло понад п'ятсот учеників. Там Ісус Христос явився перед усіма. Побачивши Його, вони вклонились, а деякі засумнівались.

Згідно з повелінням Ісуса Христа,ученики Його пішли в Галилею. Там вони зайнялися своїми повсякденними справами. Одного разу Петро, Фома, Нафанаїл (Варфоломій), сини Зеведеєві (Яків та Іоан) і двоє інших учеників Його усю ніч ловили рибу в Тиверіадському морі (Генісаретському озері) і нічого не впіймали. А коли настав ранок, Ісус Христос стояв на березі. Та ученики не впізнали Його.

Через тиждень,на восьмий день після Воскресіння Христового, ученики знову зібрались усі разом у домі, і Фома був з ними. Двері були замкнені, як і першого разу. Ісус Христос увійшов у дім, при зачинених дверях, став посеред учеників і сказав: "Мир вам!"

Коли апостоли розмовляли з Клеопою та Лукою,учениками Христовими, які повернулися з Еммауса, а двері дому, де вони знаходилися, були замкнені з остраху перед юдеями, раптом Сам Ісус Христос став посеред них і сказав: "Мир вам!" Вони схвилювались і перелякались, думаючи, що бачать духа.
Але Ісус Христос сказав їм: "Чого хвилюєтесь і чому такі думки входять до сердець ваших? Погляньте на руки Мої і на ноги Мої; це Я Сам. Доторкніться до Мене і роздивіться; бо дух тіла і кісток не має, як бачите у Мене".

Надвечір того самого дня,коли Ісус Христос воскрес і явився Марії Магдалині, Марії Якововій і Петрові, двоє учеників Христових (з числа 70-ти), Клеопа і Лука, йшли з Єрусалима в поселення Еммаус, що знаходилося недалеко від Єрусалима.
По дорозі вони розмовляли між собою про всі події, які відбулися в останні дні у Єрусалимі, – про страждання і смерть Спасителя. Коли вони так розмірковували над усім, що сталося, Сам Ісус Христос наблизився до них і пішов поруч з ними. Та щось немов стримувало очі їхні, так що вони не впізнавали Його.

Того ж вечора,невдовзі після того, як все звершилося, до Пилата прийшла знана, багата людина Йосиф Аримафейський (з міста Аримафеї). Йосиф був учеником Ісуса Христа, але таємним – з остраху перед юдеями. Це була добра і справедлива людина, яка не брала участі в зібранні, в осудженні Спасителя. Він просив у Пилата дозволу зняти тіло Христове з хреста і поховати.

Страта через розіп'яття на хресті була найганебнішою,найболіснішою і найжорстокішою. На таку смерть у ті часи засуджували найневиправніших злочинців: розбійників, убивць, бунтівників і злочинних рабів. Муки розіп'ятої людини неможливо описати. Крім нестерпного болю в усіх частинах тіла, розіп'ятого мучили страшна спрага і смертельні душевні страждання. Смерть була такою повільною, що багато хто вмирав на хресті лише через декілька днів. Навіть виконавці страти – зазвичай люди жорстокі – часто не могли спокійно дивитися на страждання розіп'ятих. Вони готували питво, яким намагались втамувати неймовірну спрагу, або ж робили суміш з різних речовин, що на якийсь час притуплювали свідомість і полегшували муки. Згідно з єврейським законом, розіп'ятий на дереві вважався проклятим. Начальники юдейські хотіли навіки зганьбити Ісуса Христа, засудивши Його на таку смерть.

Після того,як Ісуса Христа було засуджено на розіп'яття, Його віддали воїнам. Ті ж, узявши Його, знову знущалися і глумилися з Нього. Насміявшись, вони зняли з Нього багряницю й зодягли у власний одяг. Засудженим на розіп'яття належало самим нести хрест свій, тому воїни поклали на плечі Спасителю хрест Його і повели на місце, призначене для розіп'яття. Це був пагорб, який називали Голгофою, або Лобним місцем. Голгофа знаходилася на захід від Єрусалима, неподалік від міської брами, яка називалася Судною.