Проповідь Іоана Предтечі була нетривалою. Приготувавши людей до прийняття Спасителя, він закінчив своє життя мученицькою смертю. Невдовзі після хрещення Господнього Іоана було ув'язнено галилейським царем Іродом. Цей галилейський цар Ірод Антипа був сином того самого Ірода Великого, який убив 14 тисяч вифлеємських немовлят.
День мученицької смерті св. Іоана Предтечі згадується православною Церквою 11 вересня за новим стилем.

Дружина князя Ігоря,княгиня Ольга,правила Київською державою після смерті Ігоря в малолітство свого сина Святослава. Вона прийняла Христову віру і прославлена нашою православною Церквою як рівноапостольна. За стародавніми переказами, княгиня Ольга близько 957 року прибула до Царгорода і там прийняла святе хрещення від самого Константинопольського Патріарха, з ім'ям після охрещення Єлена; її хресним батьком був грецький імператор Костянтин Багрянородний.
Пам'ять великої княгині Ольги Церква святкує 24 липня за новим стилем.

Християнство було поширене у княжій Русі вже у першій половині X сторіччя, за князя Ігоря. Він теж ходив походами на Візантію, а після другого походу, 944 року, підписав з греками мирний договір. Ця угода важлива не тільки як доказ сили Київської держави, з якою мусила рахуватися могутня Візантійська імперія, але і як документальне підтвердження того, що серед найближчого оточення та воїнів Ігоря було чимало християн. У тексті договору християни ставляться нарівні з язичниками. Князь і язичники присягали на вірність договору на священному Перуновому пагорбі в Києві, склавши "зброю свою, і щити, і золото", – розповідає літописець. "А християн руських приводили до присяги у церкві святого Іллі, що над Ручаєм; це була соборна церква, бо багато з варягів були християнами".

Коли з'явилася можливість проповіді Христової віри зрозумілою народові слов'янською мовою (давньоболгарська та давньоукраїнська мови були тоді значно більше подібними між собою, ніж нині болгарська та українська мови), християнство почало поширюватися швидкими темпами. Сприяло цьому також утворення на землях України Київської держави з центром у Києві, яка існувала вже в середині IX сторіччя, хоча початки її, очевидно, сягають у глибше минуле. До Києва прибували не тільки купці, а й посланці володарів інших країн, ремісники і, вірогідно, християнські місіонери-проповідники. Руські війська ходили в походи за межі своєї країни і там неминуче зустрічалися з Христовою вірою.

В історії поширення віри Христової серед слов'янських народів, зокрема українського, велику роль відіграли святі брати Кирило (до чернецтва Костянтин) і Мефодій. Вони мали багатих і славних батьків у місті Солуні, в Македонії; їхній батько Лев був високим урядовим посадовцем. У Солуні проживало багато слов'ян – звідси їхнє знання слов'янської мови. Обидва здобули добру освіту. Молодший брат, Костянтин, навчався в Царгороді навіть у придворній школі разом із царським сином Михаїлом. Старший, Мефодій, служив у війську, але після смерті батька покинув службу і постригся у ченці в монастирі на горі Олімп. Костянтин, здобувши освіту під керуванням славетного Константинопольського Патріарха Фотія, прозваного філософом, був висвячений на священика і став бібліотекарем при церкві святої Софії в Царгороді.
Пам'ять святих просвітителів слов'ян Кирила і Мефодія православна Церква святкує 24 травня (нов. ст.).

Першим благовісником Євангелія Христового на землях України був апостол Андрій Первозваний. Коли після зішестя Святого Духа апостоли кидали жереб, вирішуючи, куди кому йти проповідувати Христову віру, йому випала Скіфія. Скіфією в античному світі називали загалом Східну Європу і, зокрема, безмежні простори на північ від Чорного моря, тобто землі теперішньої України. Про благовістя апостола Андрія у Скіфії свідчать такі давні християнські письменники, як Іполит Римський (III ст.), церковний історик Євсевій Кесарійський (IV ст.) та інші.
Пам'ять святого апостола Андрія Церква святкує 13 грудня за новим стилем.

Після періоду Вселенських Соборів відокремилася від Вселенської Православної Церкви західна її (римська) частина й утворила із себе окрему Римо-католицьку Церкву.

Серед християн іноді з'являлися люди,які неправильно викладали вчення християнське і намагалися своє лжевчення (тобто помилкове, неправильне) нав'язувати всій Церкві. Такі лжевчення Церква називає єрессю, а лжевчителів – єретиками. Коли припинилися великі гоніння на християн, єресі стали особливо хвилювати життя Церкви.

Незважаючи на остаточну перемогу християнства над язичництвом, язичники усе ж спробували ще раз виступити проти християн за імператора Юліана Відступника. Юліан був сином брата Костянтина Великого. Він, хоч і був спочатку вихований у християнстві, ставши імператором, почав поклонятися ідолам, оголосив себе язичником і сильно утискував християн. Почавши гоніння на християн, Юліан дозволив юдеям відбудувати старий єрусалимський храм і дав на це кошти. Але Господь захистив святу віру. За свідченням не тільки християнських, але й язичницьких авторів, землетрус і спалахи вогню, що виривалися з-під землі, примусили припинити затіяну Юліаном відбудову єрусалимського храму. Навіть те каміння, яке збереглося глибоко в землі від попереднього храму, було викинуто, так що, у повному розумінні, тут не залишилося каменя на камені.

Упродовж перших трьох віків християни зазнавали майже постійних гонінь, спочатку від юдеїв, що не увірували, а потім від язичників. Юдеї, не прийнявши обіцяного Богом Спасителя Господа Ісуса Христа і віддавши Його на смерть, несамовито волали: "Кров Його на нас і на дітях наших". Убивши багатьох християн, вони отримали покарання за всі свої беззаконня. Єрусалим і храм Божий були зруйновані римськими військами дощенту, коли євреї вчинили заколот. Так у 70-у році справдилося пророцтво Господа. Місце, де раніше стояв храм Божий, було заоране плугом, так що не залишилось там каменя на камені.

Короткі жітія святих апостолів.

Апостоли Христові своїми проповідями,з натхнення Святого Духа, за короткий час навернули до Христа велику кількість язичників, як простих і незнатних людей, так і вчених, і самих царів. Багато праці доклали апостоли для цієї святої справи. Багато скорбот і бід вони зазнали. Всі апостоли, крім Іоана Богослова, прийняли мученицьку смерть (апостол Іоан Богослов помер у засланні в глибокій старості). Кількість же християн і після кончини апостолів зростала з року в рік, і віра християнська поширювалася по всій землі.