Священномученик Климент служив єпископом у місті Анкірі, де народився і провів свої дитячі та юнацькі роки. Він дуже рано втратив батьків, і його всиновила християнка на ім’я Софія, яка під час тяжкого голоду не лише змогла знайти сили прогодувати Климента, а й збирала по вулицях дітей, кинутих напризволяще зневіреними батьками, забезпечувала їх їжею та одягом. Климент допомагав своїй прийомній матері, навчаючи зведених братів та сестер основам віри.
Доброчесність юного Климента помітили християни Анкіри.
Вже у 18 років він став священиком, а через два роки прийняв архієрейський сан. Це був час правління імператора Діоклетіана (284–305 рр.). Коли розпочалися гоніння на Церкву, перед судом правителя провінції Галатія постав і Анкірський єпископ Климент. Їхній діалог тривав недовго. Правитель дуже швидко скористався найпоширенішим у ті часи засобом для переконання — тортурами: тіло мученика різали гострим залізом так, що видно було кістки; його били палицями, камінням, крутили на колесі й палили на повільному вогні. Однак після цього Господь щоразу зціляв Свого угодника, і він знову поставав перед мучителями неушкодженим. Тоді правитель відправив сповідника до імператора.
Коли Климента привели на суд до кесаря, Діоклетіан не міг повірити в те, що перед ним стоїть той самий чоловік, який пройшов через описані в листі випробування. Тортури повторилися з новою силою. Не домігшись свого, імператор кинув праведника в темницю. Там Климент багатьох навернув у віру Христову: проповідував, хрестив. Багато хто з новоохрещених християн невдовзі прийняли мученицький вінець.
За наказом Діоклетіана Климента відправили до співправителя імператора — Максиміана. Дорогою до нового місця прославлення Господа до Климента приєднався його учень на ім’я Агафангел, який також бажав постраждати за Христа. Максиміан віддав святих управителю Агриппіну, який піддав їх таким нелюдським катуванням, що присутній народ сповнився співчуттям до страдників і побив мучителів камінням. Після смерті Максиміана святого Агафангела усікли мечем. А Клименту було одкровення, що ще 28 років триватиме його служіння. Праведник закінчив своє життя мученицьки. Це сталося у 312 р. Святого Климента убили воїни в одному з печерних храмів Галатії. Сповідникові відсікли голову під час звершення ним Безкровної Жертви.
Зі смертю єпископа Климента закінчилася одна з найтрагічніших епох в історії християнства. Вже в наступному, 313-му, році було проголошено Міланський едикт, за яким визнававалася законність існування Християнської Церкви.
День пам’яті — 5 лютого (за н. ст.)
ЦЕРКОВНА ПРАВОСЛАВНА ГАЗЕТА
Доброчесність юного Климента помітили християни Анкіри.
Вже у 18 років він став священиком, а через два роки прийняв архієрейський сан. Це був час правління імператора Діоклетіана (284–305 рр.). Коли розпочалися гоніння на Церкву, перед судом правителя провінції Галатія постав і Анкірський єпископ Климент. Їхній діалог тривав недовго. Правитель дуже швидко скористався найпоширенішим у ті часи засобом для переконання — тортурами: тіло мученика різали гострим залізом так, що видно було кістки; його били палицями, камінням, крутили на колесі й палили на повільному вогні. Однак після цього Господь щоразу зціляв Свого угодника, і він знову поставав перед мучителями неушкодженим. Тоді правитель відправив сповідника до імператора.
Коли Климента привели на суд до кесаря, Діоклетіан не міг повірити в те, що перед ним стоїть той самий чоловік, який пройшов через описані в листі випробування. Тортури повторилися з новою силою. Не домігшись свого, імператор кинув праведника в темницю. Там Климент багатьох навернув у віру Христову: проповідував, хрестив. Багато хто з новоохрещених християн невдовзі прийняли мученицький вінець.
За наказом Діоклетіана Климента відправили до співправителя імператора — Максиміана. Дорогою до нового місця прославлення Господа до Климента приєднався його учень на ім’я Агафангел, який також бажав постраждати за Христа. Максиміан віддав святих управителю Агриппіну, який піддав їх таким нелюдським катуванням, що присутній народ сповнився співчуттям до страдників і побив мучителів камінням. Після смерті Максиміана святого Агафангела усікли мечем. А Клименту було одкровення, що ще 28 років триватиме його служіння. Праведник закінчив своє життя мученицьки. Це сталося у 312 р. Святого Климента убили воїни в одному з печерних храмів Галатії. Сповідникові відсікли голову під час звершення ним Безкровної Жертви.
Зі смертю єпископа Климента закінчилася одна з найтрагічніших епох в історії християнства. Вже в наступному, 313-му, році було проголошено Міланський едикт, за яким визнававалася законність існування Християнської Церкви.
День пам’яті — 5 лютого (за н. ст.)
ЦЕРКОВНА ПРАВОСЛАВНА ГАЗЕТА