А що це справедливо, видно з наступного. Якби для всіх жінок він поставив законом вступати в шлюб і доглядати дім, то даремно він вимагав би, даремно говорив би і це: "...що дітей виховала, приймала подорожніх, що святим ноги вмивала, що тим, які в горю допомагала, що всяке добре діло сумлінно виконувала" (1 Тим. 5; 9,10). Якщо ти наказуєш усім молодим вдовам вступати в заміжжя, то як може хто-небудь бути жінкою одного чоловіка? У такий спосіб слова його відносяться до тих нестримних. Так чинить він і стосовно шлюбного співжиття, сказавши: "Не ухиляйтеся одне від одного, хіба що за взаємною згодою, до часу, щоб вам віддатися молитві, а потім сходьтеся разом, - він для того, щоб ти не подумав, що ця справа - закон, наводить і причину, опісля говорячи так, - щоб не спокушував вас сатана вашою нестриманістю, говорю це як раду, а не як наказ" (І Кор.7:5,6). Таким чином, як там говориться це не до всіх, але більш нестримним з людей, так і тут тим з жінок, що легкодухі і не можуть зі старанністю зносити життя вдівства, - цих він умовляє і радить вступати в другий шлюб.