Блаженний Кирило народився в багатій сім’ї в місті Турові в 30-х роках XII ст. Мав нахил до наук і духовних подвигів, не любив багатства і слави. У молодому віці став монахом монастиря святих князів-мучеників Бориса і Гліба біля Турова, де виявив себе як суворий аскет.
Він приніс багатьом користь тим, що вчив і прикладом своїм показував монахам як слухати й любити ігумена, поважати його, як Бога. Удосконалюючи себе в чернечих подвигах, блаженний Кирило сів у стовп, де деякий час перебував у пості й молитві. Тут він написав багато благочестивих творів. Ученість і чернечі подвиги звернули на нього увагу туровського князя. За просьбою князя й людей митрополит висвятив Кирила на єпископа і поставив єпископом Туровським. До складу Туровської єпархії входила велика частина Полісся й північно-східна частина Волині. Він був хіротонізований не пізніше 1169 р.
Пам’ять святителя Кирила, єпископа Туровського вшановується 11 травня (за новим стилем).

У тихій долині, серед мальовничих навколишніх невисоких гір і пагорбів, у селі Мала Іловиця, що на Шумщині, у багатодітній селянській сім’ї Варнави Головатюка народився син, у святому хрещенні названий Яковом, на честь мученика Якова Персянина.
У сільській тиші, серед чаруючої природи Прикарпаття, вдалині від шуму міст і суєти, проходило дитинство Якова. Мир та злагода, що панували в сім’ї Варнави Головатюка, мимоволі передавалися маленькому Якову. Під однією покрівлею, у страху Божому, проживали сини, доньки, невістки, діти, онуки. Молодші тут з повагою ставилися до старших, допомагаючи їм у полі і по господарству.
Варнаві, батькові десятьох дітей, приходилося братися до різного ремесла: він робив колеса, колодки, спиці, сани, крім того, був добрим костоправом. Часто його відвозили до хворих за десятки кілометрів. Подовгу, часом по двадцять днів, доводилося виходжувати їх, залишаючись біля ліжка страждальців до їхнього виздоровлення. Яків переважно допомагав батькові втримувати хворих, коли той направляв зламані кістки, що супроводжувалося нестерпним болем.
Пам'ять - 12 травня за н. ст..

Апостол Іасон походив із Малої Азії, а апостол Сосипатр із Ахаії. Обидва вони стали учнями апостола Павла і з євангельською проповіддю прибули на острів Керкіру поблизу Греції. Правитель острова посадив їх до в'язниці, де сиділи семеро розбійників, котрі прийняли християнство і постраждали за це. Свята Керкіра, донька правителя, також прийняла християнство, як і розбійник Мурин, який мав її обезчестити. Усі вони загинули мученицькою смертю. Новий правитель наказав кинути апостолів у казан з окропом смоли, але побачивши їх неушкодженими, зі сльозами вигукнув: «Боже Іасона і Сосипатра, помилуй мене!» Звільнені апостоли хрестили правителя і своєю гарячою проповіддю примножили стадо Христове.
Пам'ять - 11 травня.

Святий апостол і євангеліст Марк, званий також Іоанн-Марк, був апостолом від 70-ти учнів Господа і Євангелістом, очевидцем і учасником деяких подій з життя Спасителя.
Коли іудеї прийшли схопити Іісуса, всі залишили Його і втекли, і лише один Марк, завернувшись у покривало, слідував за Ним, поки воїни його не схопили. Але святий Марк вирвався і втік. Будинок його матері в Гефсиманському саду після Вознесіння Господа став місцем молитовних зборів для християн і притулком для деяких апостолів. У той час Марк особливо зблизився з апостолом Петром і став його духовним сином. З благословення і під керівництвом первоверховного апостола Марк написав Євангеліє. Він писав його для християн з язичників, тому зупинявся переважно на словах та справах Спасителя, в яких особливо виявляється Його Божественна всемогутність.
Пам'ять - 8 травня (новий стиль).

Тобіяс був хлопчиком мовчазним і спокійним. Ходив до четвертого класу середньої школи. Мешкав з батьками та родичами в хатинці, що стояла на краю горбистої, вкритої оливковими гаями місцини, за кілька кілометрів від моря.
За день перед різдвяними канікулами всі діти з його класу неначе змагалися, хто піднесе найнесподіванішого подарунка їхній вчительці Марізі, вельми привабливій і завжди люб'язній. На вчительському столі вже лежала купа барвистих пакуночків. Жінці одразу впав у вічі найменший - з наклейкою, де рівним красивим почерком Тобіяса було написано: "Для моєї вчительки".Пані Маріза щиро дякувала усім дітям, кожному зокрема.
Ось підійшла черга Тобіяса; вчителька розкрила пакуночок і помітила гарненьку мушельку.