Коли маленька Аріяна облишила свої гарні ходунки і почала робити перші самостійні кроки, то часто падала і оббивала собі колінця, що, зрештою, буває з усіма дітьми Аріяниного віку. Її мама розкривала тоді обійми і кликала: 
Важливими інституціями церковного життя в Україні XVI ст. були церковні братства, діяльність яких у зв’язку зі специфікою політичного, ідеологічного та суспільного, розвитку України у складі Речі Посполитої набула особливого значення. Дослідники одностайно підкреслюють позитивну роль братств в очищенні релігійно-церковного життя, у розвитку освіти, культури, мистецтва, національних змаганнях, і головно ж звертають свою увагу на ту титанічну роботу яку проводили братства у справі православної самоідентифікації українського народу. Українські церковні братства в умовах занепаду церковної організації та її ієрархії продовжили традицію соборноправності Православної Церкви в Україні.
Напередодні Великого посту в одному з найстаріших монастирів Прикарпаття - скиті Манявському вдруге замироточила ікона. Образ ігумені Манявської ченці вважають чудодійним і вірять, що він попереджає про чудо. 2008-го ікона почала виділяти рідину, схожу на миро.
Жінку-християнку в Пакистані звинуватили в богохульстві та засудили на смерть за те, що вона відмовилася прийняти іслам, сповідала свою віру і сказала, що «Христос пожертвував Своїм життям на хресті за наші гріхи».
Цікаві та повчальні оповідання для дітей 
В Законі написано, що Бог повелів синам Ізраїлевим кожен рік давати десятину з усього свого прибутку, щоб, роблячи так, вони мали благословення у всіх ділах своїх. Знаючи це, святі апостоли установили і передали па допомогу нам, і як благодіяння душам нашим, ще дещо більше й вище - щоб ми відокремлювали десятину від самих днів нашого життя і посвячували її Богові: щоб і ми таким чином випрошували у Бога благословення на всі діла наші, і щорічно очищували гріхи, вчинені нами на протязі цілого року. Розсудивши так, апостоли освятили нам із трьохсот шістдесяти п'яти днів року оці сім неділь святої Чотиридесятниці.
Для кожного із нас Великий піст — це дорога. Прочанин, коли вирушає в далеку путь до святині, перше просить прощення у всіх, вклоняється з примиреним серцем і навіть випрошує благословення, щоб шлях його був легким і позбавленим будь-яких небезпечних пригод. Дорога посту є також небезпечна. На ній можна спіткнутися, раптом перестати дотримуватись посту, втратити бажання каятися, взагалі загубити покаяльний настрій. Але є одні ліки, які можуть нашу дорогу посту вчинити квітучою, такою, що буде позбавлена всякого терня — це звісно ж прощення. І перше, що заставляє нас Свята Церква зробити перед входженням у Великий піст — це попросити один в одного прощення. Як тільки-но ми це зробимо, то неодмінно побачимо далеко-далеко попереду кінець шляху. Цей кінець дороги — радість Великодня, радість Воскресіння Христового.