Заснували Києво-Печерську лавру преподобні отці Антоній і Феодосій Печерські. Антоній, у миру Антип, був родом з Любеча (Чернігівщина). Від юних літ полюбивши Бога всім серцем, заради вдосконалення у духовному житті, він пішов на Афонську гору, що славилася подвижниками; там постригся в ченці, отримавши ім'я Антоній.
Пам'ять прпп. Антонія і Феодосія Печерських 15 вересня.

З прийняттям християнства за часів князя Володимира Великого з'явилася в Київській Русі і постійна організація церковного управління, яка називалася митрополією. На чолі її стояв Київський митрополит. Вся Церква в Київській державі існувала як Київська митрополія, і перебувала у підпорядкуванні Константинопольського Патріарха, бо з Константинополя, або Царгорода, була прийнята віра християнська. Однак залежність Київської митрополії від Царгорода, яка тривала 700 років (до 1686 p.), обмежувалася тільки поставленням чи благословенням на Київську кафедру митрополитів. У внутрішнє життя нашої Церкви Константинопольська Патріархія майже не втручалася, хоча протягом 250 років митрополитами в Києві були греки, крім окремих випадків.

Князь Ярослав,прозваний у народі Мудрим,завершив християнізацію Київської Руси, хоч навернення деяких віддалених племен тривало ще довго після його смерті. Ярослав продовжував розпочату князем Володимиром розбудову держави на засадах Христової віри. "Володимир землю зорав і розпушив, хрещенням просвітив, Ярослав засіяв книжними словами серця віруючих людей, а ми пожинаємо, учення приймаючи книжне", – пише літописець.

Після смерті князя Володимира між його синами почалася боротьба за Київський престіл. Його успадкував старший син Святополк, одружений з донькою польського короля Болеслава. Побоюючись суперництва, він наказав убити своїх молодших братів Бориса і Гліба, які княжили у північних містах Ростові та Муромі, а потім і третього брата – Святослава. Князі Борис і Гліб були дуже побожні, жили по-християнськи і не мали жодних намірів конкурувати зі своїм старшим братом. Їх поховали у церкві святого Василія у Вишгороді в 1026 р. Православна Церква приєднала їх до собору святих мучеників. У Вишгороді на їхню честь було споруджено храм (його зруйнували татари 1240 року).

Після хрещення киян Христова віра поступово ширилася серед слов'янських племен Київської держави, по "всіх містах і селах", як каже давній літопис. У цій великій справі сам князь Володимир, який на час прийняття християнства був у розквіті сил (30-ти років), брав безпосередню участь. Коли ж повиростали сини, Володимир посадив їх на князівства і доручив їм поширити Христову віру в своїх князівствах. Він посилав до них священиків, наказував учити людей нової віри, будувати церкви. Християнство ширилось і внаслідок проповіді, а ще більше – за прикладом вищих верств тодішнього суспільства. Літописець свідчить, що люди з радістю йшли хреститися, кажучи, що "якби ця віра була недоброю, то князь і бояри не прийняли б її".

Преподобний Феодосій Печерський, засновник спільножитного монастирського статуту і родоначальник чернецтва на нашій землі, народився у Василеві, неподалік від Київа. З юних років він виявив непереборний потяг до подвижницького життя, ведучи аскетичне життя ще в батьківському домі. Він не любив дитячих ігор і захоплень, постійно ходив до церкви. Сам упросив своїх батьків віддати його навчатися читанню священних книг і, при відмінних здібностях і рідкісній працьовитості, швидко вивчився читанню книг, так що всі дивувалися розуму отрока. У 14 років він втратив батька і залишився під наглядом матері - жінки суворої і владної, яка дуже любила свого сина. За прагнення до подвижництва вона багато разів карала його, але Преподобний твердо став на шлях подвигу. У 24 роки він таємно покинув батьківський дім і постригся, за благословенням преподобного Антонія, у Київо-Печерському монастирі з ім'ям Феодосій. Через чотири роки мати відшукала його і зі сльозами просила повернутися додому, але святий сам переконав її залишитися в Києві і прийняти чернецтво в обителі святителя Миколая на Аскольдовій могилі.
Пам'ять - 16 травня; перенесення мощей - 27 серпня (нов.ст.)

Людині властиво помилятися. Як часто ми називаємо друзями тих, хто друзями не є. Як важко зустріти на цій землі справжнього друга, і яка це праця - зберегти і примножити справжню дружбу! Пропонуємо читачеві поміркувати про це разом з філософом Іваном Ільїним. Перед нами - фрагмент його книги «Співаюче серце».

Проповідь Іоана Предтечі була нетривалою. Приготувавши людей до прийняття Спасителя, він закінчив своє життя мученицькою смертю. Невдовзі після хрещення Господнього Іоана було ув'язнено галилейським царем Іродом. Цей галилейський цар Ірод Антипа був сином того самого Ірода Великого, який убив 14 тисяч вифлеємських немовлят.
День мученицької смерті св. Іоана Предтечі згадується православною Церквою 11 вересня за новим стилем.

Преподобний Євфимій, схимник Печерський (XIV ст.) наклав на себе обітницю мовчання, відкриваючи вуста тільки для Богослужіння і молитви. Харчувався ієросхимонах лише травами. Похований в Дальніх Феодосієвих печерах Києво-Печерської лаври.
Пам'ять - 2 лютого і 10 вересня.

Трудився в Києво-Печерському монастирі в ХIII-ХIV ст. Ніс важкий подвиг самітництва, вправляючись у пості, молитві і богослів'ї. Мощі преподобного Лаврентія спочивають у Дальніх (Феодосієвих) печерах.
Пам'ять згадується 2 лютого і 10 вересня (новий стиль).

Преподобний Григорій, самітник Києво-Печерський, жив у XIV столітті. В "Оповіді про Житія святих, які у печері преподобного Феодосія спочивають" говориться, що їжею преподобного Григорія все життя служила неварена трава. Він давав цю траву людям які приходили до нього, і ті виздоровлювали.
Пам'ять - 21 січня, 10 вересня і в 2-у Неділю Великого посту.