Багато молитов узяла свята Церква від святих отців і подвижників благочестя. Але найважливішою з них є та молитва, яку залишив Церкві її Божественний Засновник Господь наш Ісус Христос, чому вона й називається молитвою Господньою.
Ця молитва читається так: «Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє; нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі. Хліба нашого насущного дай нам сьогодні. І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є Царство, і сила, і слава навіки. Амінь» (Мф. 6, 9—13).
Коротка ця молитва. Та «наскільки вона стисла в словах, настільки ж вона обширна змістом» — говорить учитель древньої Церкви Тертулліан. Адже вона охоплює все вчення Господа і на пам’ять приводить усі Його уроки та навчання, тому вона воістину є скорочення всього Євангелія».
«Будемо ж, улюблені брати, молитися так, як навчив нас Учитель-Бог! — закликає священномученик Кипріан, єпископ Карфагенський. Яке ж бо благання може бути правдивішим у Отця, як не те, що висловлене устами Сина, Який є істина?».
Народився в місті Овручі (тепер Житомирської області) від благочестивих, глибоко віруючих православних батьків на прізвище Токареви, десь біля 1620 – 1625 року. З раннього дитинства перебував серед католицького населення, але батьки прищеплювали Макарію вірність до православ’я і звичаїв.