Рівноапостольний цар Костянтин побажав збудувати храми Божі на священних для християн місцях у Палестині (тобто на місцях народження, страждань, Воскресіння Господа Ісуса Христа та ін.) і знайти хрест, на якому був розіп'ятий Спаситель. Виконати бажання царя з великою радістю взялася його мати, св. рівноапостольна цариця Єлена.
У 326 році цариця Єлена з цією метою вирушила до Єрусалима. Багато зусиль доклала вона, щоб знайти хрест Христів, бо недруги Христові сховали хрест, закопавши його в землю. Нарешті їй вказали на одного літнього юдея, на ім'я Іуда, який знав, де знаходиться хрест Господній. Після довгих розпитувань і умовлянь він показав місце. Виявилося, що святий хрест був укинутий у рів і завалений сміттям і землею, а зверху був збудований язичницький храм. Цариця Єлена наказала зруйнувати цю будівлю і знайти хрест.
В пам'ять знайдення Хреста Христового і його воздвиження свята православна Церква установила свято Воздвиження чесного і животворчого Хреста Господнього. Це свято віднесено до числа великих свят і відзначається 27 вересня (н. ст.).

У 1439 р. звичайну течію церковного життя сколихнула Флорентійська унія Царгорода з Римом. Опинившись у смертельній небезпеці, під невблаганним тиском військ турків-османів, візантійський імператор Іоан VIII Палеолог наважився на церковну унію (союз) з Римом, сподіваючись одержати за це військову допомогу Заходу. На Фераро-Флорентійському Соборі представники Східної Церкви погодилися визнати першість Римського Папи і прийняти західне формулювання деяких догматів віри. Але унія тривала недовго. Як і в галицького князя Данила за два століття перед тим, сподівання на військову допомогу Заходу не виправдалися. Більшість православних єпископів та вірних відкинули прийняту угоду про єднання з Римом. Вже у 1451 р. Собор у Царгороді осудив унію. На Сході знову міцно утвердилося православ'я. Однак у 1453 р. турки завоювали Царгород, і колись могутня Візантійська імперія припинила своє існування.

На початку XV століття сталася подія,яка сприяла новому утвердженню незалежності Київської митрополії. В 1407 р. Константинопольський Патріарх висвятив на митрополита Київського і всієї Руси грека Фотія, відкинувши кандидатуру, запропоновану великим князем Литовським Вітовтом. Митрополит Фотій обіцяв оселитися в Києві, але невдовзі переїхав до Москви, а до Києва приїжджав тільки для того, щоб вивозити з України коштовні речі. Це обурило великого князя і, коли виявилося, що Константинопольський Патріарх ігнорує його протести, він скликав у 1415 р. Собор у Новогрудку. Собор обрав кандидатом на нового митрополита ігумена Дечанського монастиря Григорія (Цамблака).

Сприятливі умови для православної Церкви зникли після 1385 року, коли великий князь Ягайло, щоб одружитися з донькою польського короля Ядвігою, уклав Кревську унію, згідно з якою погодився політично об'єднати литовські та українсько-білоруські землі з польськими і запровадити у Литовському князівстві католицтво. Він сам прийняв католицьку віру.