На четвертий день після Свого урочистого входу в Єрусалим Ісус Христос сказав ученикам Своїм: "Ви знаєте, що через два дні буде Пасха, і Син Людський виданий буде на розп'яття".
Цього ж дня, тобто у середу, первосвященики, книжники і старійшини народу зібрались у первосвященика Каяфи і радились, як би їм знищити Ісуса Христа. На цій раді вони вирішили взяти Ісуса Христа хитрощами і вбити Його, але не у свято (тоді збирається багато народу), щоб не було заворушення в народі.

При вході у храм Єрусалимський стояла скринька,куди богомольці кидали свої добровільні пожертви на храм. Iсус Христос сів навпроти скриньки і спостерігав, як народ кладе гроші (свої пожертви) у скриньку. Чимало багатих людей щедро давали пожертви на храм.
Підійшла до скриньки одна бідна вдова і поклала туди дві лепти, що складає малу римську монету кодрант. На такий дарунок люди майже не звертали уваги.

Фарисеї ж,що стояли до цих пір на деякій відстані, зібралися разом і підійшли ближче до Ісуса Христа, але запитувати Його про щось не зважувались. Тоді Ісус Христос Сам, звернувшись до фарисеїв, запитав їх: "Що ви думаєте про Христа? Чий Він Син?" Фарисеї ж одразу відповіли Йому: "Давидів".

Після цього,змовившись заздалегідь,підійшли до Спасителя саддукеї, які кажуть, що не існує воскресіння мертвих. Вони задумали збентежити Його своїм запитанням і сказали: "Учителю! Мойсей сказав: "Коли хто помре, не маючи дітей, то брат його нехай візьме жінку його і відродить потомство брата свого". Було у нас семеро братів: перший, одружившись, помер, і, не маючи дітей, залишив дружину свою братові своєму; так само і другий, і третій – аж до сьомого; а після всіх померла і жінка. Отже, після воскресіння, кому з семи вона дружиною буде? Бо ж усі мали її".

Господь Ісус Христос продовжував навчати у храмі,а старійшини юдейські в цей час радилися між собою, яким чином спіймати Його на слові, аби звинуватити перед народом чи перед римською владою.

Розмовляючи у храмі, Господь Ісус Христос звернувся до первосвящеників, книжників і старійшин народу і розповів їм таку притчу:
Один чоловік насадив виноградник, обгородив муром, викопав у ньому виностік, спорудив вежу і, віддавши його виноградарям, від'їхав.

Ми так звикли до словосполучення «християнська любов», ми стільки раз чули проповіді про неї і заклики до неї, що нам важко буває осягнути вічну новизну, незвичність того, що знаходиться в цих словах. На новизну цю вказує Сам Господь у Своїй прощальній бесіді з учнями: «Заповідь нову даю вам, та любіть один одного» (Ин 13:34). Але ж про любов, про цінність і висоту любові світ знав і до Христа, і хіба не в Старому Завіті знаходимо ми ті дві заповіді — про любов до Бога (Втор 6:5) і про любов до ближнього (Лев 19:18), про які Господь сказав, що на них затверджуються закон і пророки (Мф 22:40)? І в чому ж тоді новизна цієї заповіді, новизна, притому не лише у момент вимовлення цих слів Спасителем, але і для усіх часів, для усіх людей, новизна, яка ніколи не перестає бути новизною?

Любов між чоловіком і жінкою - це не якась особлива любов, яка принципово відрізняється від інших видів любові. Від любові між матір'ю і дитиною, між друзями. Це та ж сама любов, тільки трохи з іншим відтінком. І тому упізнати її можна так само, як і будь-яку іншу любов.
Я багато розмірковував, як зрозуміти у відносинах двох людей, любов це чи не любов...

Святий Костянтин народився, очевидно, у Козельці — сотенному місті Київського полку на початку XVIII ст. Здобув освіту у Чернігівському колегіумі. З 1727 р. навчався у класах філософії та богослов`я Києво-Могилянської Академії. Не закінчивши повного курсу богослов`я, близько 1730 р. висвятився й вступив на службу духівником російського посольства у Стамбулі (Константинополі). Під час своїх подорожей св. Костянтин вивчив грецьку мову й здійснив численні «подвиги благочестя».

Невдовзі після воскрешення Лазаря,за шість днів до єврейської Пасхи, Ісус Христос звершив урочистий вхід в Єрусалим, щоб показати, що Він є істинний Христос Цар, і йде на смерть добровільно.
Наблизившись до Єрусалима, прибувши до селища Виффагії, до гори Елеонської, Ісус Христос послав двох учеників Своїх, сказавши: "Підіть у село, що прямо перед вами, і зразу знайдете прив'язану ослицю і осля з нею, на яке ніхто з людей ніколи не сідав; відв'яжіть їх і приведіть до Мене. І якщо хто скаже вам щось, відповідайте, що вони потрібні Господу; і одразу ж відішле їх".
Урочистий вхід Господній в Єрусалим відзначається Св. Православною Церквою в останню неділю перед світлим святом Пасхи.

Наближалося свято єврейської Пасхи,а з ним наставали й останні дні життя Ісуса Христа на землі. Злоба фарисеїв і начальників юдейських дійшла краю, закам'яніли серця їхні від заздрощів, властолюбства та інших пороків, і вони не хотіли прийняти лагідне й милосердне вчення Христа. Вони вичікували зручного моменту, щоб схопити Спасителя і віддати на смерть. І ось тепер їхній час наближався; наставала влада темряви, і Господь віддавався в руки людські.
Це велике чудо Спасителя, воскрешення Лазаря, згадується православною Церквою у суботу на шостому тижні Великого посту (напередодні Вербної неділі).

Про останній,Страшний Суд Свій над усіма людьми при другому Своєму пришесті Ісус Христос учив так. Коли прийде Син Людський у славі Своїй і всі святі ангели з Ним, тоді Він сяде на престолі слави Своєї, і зберуться перед Ним усі народи; і Він відокремить одних людей від інших (вірних і добрих від безбожних і злих), подібно до того, як пастир відокремлює овець від козлів; і поставить овець (праведників) праворуч Себе, а козлів (грішників) ліворуч.