Скільки не проповідували вони, що поклоняються духом Богові — Творцеві неба і землі, приносячи Йому безперервно жертви в своїх молитвах, ідолопоклонники не розуміли цієї мови, запитували про ім'я їх Бога і називали їх безбожниками, оскільки вони не поклонялися жодному з тих богів, які стояли в храмах, не мали у себе жертовників всеспалення, ні жертв кривавих, ні кумирів всіма шанобливих. Після таких упереджень на самі чесноти християн дивилися нечистим оком.

Наукове підтвердження нарешті отримала вікова гіпотеза, згідно з якою справжнє кохання і викликані нею сильні відчуття не зазнають плину часу. Як повідомляє Sunday Times, вчені з нью-йоркського університету Стоні Брук виявили неспростовні докази існування вічної любові. Кохання є таким сильним психологічним емоційним почуттям, що здатне втручатися в біохімічну роботу організму.

Немає більш радісного, більш веселого, більш сімейно-родинного та теплого свята, ніж Різдво Христове. У кожному домі готується свята вечеря, прикрашається ялинка, звучить сміх та весела коляда… Але радість Різдва не можна тримати в собі, в одній сім'ї, в одному домі… Цю велику радість — народження Божого Сина — потрібно розголошувати усьому світові.
Кожен із нас пам'ятає дитяче щире, невдаване щастя від колядувань. Особливо ті, хто мав можливість святкувати Різдво Христове у співучому українському селі, де великі гурти малечі та дорослих від хати до хати звіщають "Нова радість стала…"...

У католиків «Літургії катехуменів» уже немає. Літургія ділиться на Літургію Слова і Літургію жертви, бо там усі хрещені і приготовані, тобто навчені і очищені від гріхів. У нас тепер, хоч відповідна єктенія виголошується, - ніхто не виходить, хоч приготовлених до Літургії дуже мало, або й зовсім немає. А нормальні охрещені християни всі повинні приготовитися й причащатися. Як виходить, і в нас, православних, багато християн не дбає про вічне життя, а до Церкви ходять більше за звичкою. Це - немовби санкціоноване легковаження Христа. Люди, що живуть у гріховному стані, ходять так тому, що легковажать Христа. Одні одним притакують, самі себе шанують, самі себе жаліють. Навіть часто священики вдоволені тим, що до сповіді приходить мало людей, а далі архієреї жаліють старих віком священиків, але ті від великих парафій не відмовляються, а ще більші взяли б. Приклад із старих «поважних» беруть собі молоді, й так «мерзота запустіння» вкорінюється, неначе узаконюється.

Метою явлення Бога-Слово у світ в людському тілі є можливість таїнственного єднання людської природи з Божою, тобто - людини з Богом. Христос не приходив до людей тільки як вчитель моральності, бо і до приходу Його була нормована Священним Писанням моральність, дана Богом через Мойсея. Були Синайські Заповіді, були обрядові приписи для Старозавітної Церкви. Були Заповіді любові Бога над усе та ближнього свого як самого себе. Христос їх не відкинув і велів виконувати, а Сам доповнив існуючі заповіді Заповідями Щасливості, тобто - заповідями, які дають напрямок внутрішньому, духовному життю.

Отець Стефан був хоча і добрим, але досить неадекватним (можливо трохи юродивим). До нього зверталось чимало людей. Хтось за порадою, хтось із запитанням. Та більшість із них повертались, по меншій мірі здивованими, хто збентеженим а дехто навіть розчарованим. Говорив він усе щось не те… не те, що хотіли почути. І, можливо в цьому була його цікавість і унікальність...

Пройшло вісім днів після Різдва Христового. А на восьмий день по єврейському закону давалось ім’я дитині. От і Христу на восьмий день дано ім’я «Ісус», цебто Спаситель. Це ім’я дав Христу архангел Божий ще Йосифу-обручнику Діви Марії, ще перш ніж народився Христос. Цим ім’ям уже назавжди означилось призначення Христа на землі. Він є Ісус, Він є Спаситель, діло Його на землі — це спасіння, це визволення людей. Він прийшов розшукати і спасти те, що загибає. (Лук. 19, 10). До цього імення Ісус, що дане Сину Божому янголом, люди додали йому ще друге ім’я «Христос», цебто Божий обранець. Божий помазаник, бо тих, кого обирав Бог собі на службу — царів, первосвящеників і пророків — помазували миром. Отже й Син Божий став на землі Христом, цебто царем, первосвящеником, щоб бути Спасителем, цебто Ісусом.

Прочитавши статтю про богослужіння для байкерів в одному із соборів Гамбургу захотів поділитися своїми, запозиченими з власного досвіду, думками...

Час...
Про нього нам нагадують годинники, календарі, фотоальбоми.
Його вимірюють секундами, хвилинами, годинами, тижнями, місяцями, роками, століттями, ерами.
В часі ми живемо. Про наш час мріяли ті, що до нього не дожили, і мріятимуть ті, хто прийде після нас.
Час буває минулим, теперішнім і майбутнім. Минулий не можна повернути, але можна згадувати. Є люди, які минулим можуть жити.