У непролазних лісах Амазонії в Південній Америці один білий чоловік шукав нафту. Він дуже поспішав. Перші два дні тубільці, яких він найняв носильниками, робили все, аби якнайліпше впоратися зі своїми дуже важкими обов'язками.

Другу неділю після Пасхи Церква присвячує святим Жонам-Мироносицям, які явили зразок надзвичайно живої і діяльної віри, зігрітою гарячою любов'ю до Христа Спасителя. Безмежно віддані Божественному Вчителю, вони залишили свої будинки, батьків, близьких, щоб усюди слідувати за Ним і служити Йому. І навіть тоді, коли в останні дні земного життя Господа, від Нього відвернувся увесь світ, коли Його залишили улюблені учні, коли один з них зрадив, інший відрікся, коли Його судили й убивали як злочинця, за одне знайомство з яким загрожувала небезпека, тільки святі жінки з Богоматір'ю, незважаючи ні на що не відступили від Нього ні на крок.

В той день, в ту страшну П’ятницю, що, здавалося б, була смертю всього святого, коли Бог здавався переможеним, коли любов була відкинута, коли Христос був розп’ятий - у той день вони знайшли в собі непохитну мужність показати себе учнями переможеного Христа. Перед цим Юда Його зрадив, перед цим Петро тричі від Нього відрікся, перед цим Іоан, що потім стояв безстрашно біля Хреста Господнього, стояв і слухав у будинку архиереєвому, як Христа осуджують, засуджують до смерті… Всі учні втекли, всі зникли, Він залишився сам у розп’ятті, - лише Мати й Іоанн не відійшли від Нього, тільки жінки-мироносиці стояли неподалік і дивилися на те, що відбувається. І коли все скінчилось, тоді Йосип і Никодим виявилися вірними, перемогли страх і відкрито визнали себе учнями Христа.

Прийдешня неділя, друга після Пасхи, присвячена пам’яті Святих жінок-мироносиць. І тому в народі іноді називається «православним жіночим днем». Продовжуючи святкувати Світле Христове Воскресіння, ми згадуємо духовний подвиг тих жінок, які ішли за Господом від Галілеї до самої Голгофи. Вони самовіддано допомагали Спасителеві і Його апостолам, як сказано в Євангелії - «служили їм від своїх маєтків».