Один чоловік завжди відчував себе пригніченим через різні життєві труднощі. І якось він поділився цим із відомим духовним наставником.— Не можу вже більше! Життя стало просто' нестерпне!
Учитель узяв у пригорщу попелу і вкинув до шклянки, у якій перед тим була кришталево чиста питна вода, і промовив:
— Це твої страждання.
Вода у шклянці умить стала брудна й мутна.
Учитель вилив її.
Тоді знову набрав пригорщу попелу і кинув його у море.
Попіл у тій же хвилині розчинився, а вода у морі залишилась така сама чиста, як і до того.
— Бачиш? — спитав учитель. — Кожного дня ти мусиш вибирати, бути тобі шклянкою, а чи морем.
Занадто багато серед нас плитких сердець, занадто багато перестрашених душ, занадто багато заморожених чуттів і спаралізованих рамен. Найбільше у наших часах бракує відваги. Не йдеться тут про нерозважне зухвальство чи безоглядність, а про правдиву відвагу, яка дозволяла б кожну проблему зустріти словами: "Напевно, існує якийсь розв'язок, я шукатиму його, а отже, знайду".
БРУНО ФЕРРЕРО
