Для чого зберігати незайманість?

Найголовніше в житті – це любов. Про це говорять нам і досвід, і Священне Писання. У тій мірі, в якій в житті людини є любов, в тій мірі вона здійснює своє покликання людське. Любов об'єднує людей. Коли між чоловіком і жінкою рушаться останні перешкоди і вони стають єдиними цілими – і духовно, і душевно, і тілесно, це незвичайно прекрасно. Коли ми вінчаємо пару, ми наводимо слова зі Священного Писання: «І будуть два в плоттю єдиною». Велике таїнство здійснюється, коли були дві людини, а стала одна людина. У любові відбувається щось дивне, подібне тому, що ми бачимо в Святій Трійці. Там Троє, але в одному. Так само в любові – двоє, але стають єдиним цілим. При цьому вони не розчиняються один в одному, кожен зберігає свою неповторну особистість, але при цьому все моє стає твоїм, все твоє – моїм. Так само як в Трійці. Ми не можемо зрозуміти, як це: все, що є у Отця, є у Сина і в Духа Святого; так і єднання в справжній любові є таємним. Якщо подружжя любить Бога, то виходить теж тріада – любов між подружжям і любов між кожним окремо з Богом.

Але прекрасне єднання між людьми лише в тому випадку, якщо воно чисте. Якщо в цьому присутня якась нечистота, це звертається в свою протилежність. Яку ми називаємо такими словами як розпуста, похіть, блуд. При цьому єднання на тілесному, самому нижчому, рівні є, а душевної і духовної єдності між людьми немає. Тому, благословляючи єднання чоловіка і жінки в єдине ціле, ми говоримо про ту відповідальність, яка накладається при цьому на людей. Віднині, якщо ми з'єдналися в єдине ціле, моє життя – це твоє життя, твоє життя – це моє життя.

Ось сьогодні я вінчав пару. Зрозуміло, що сьогодні їх невинність буде втрачена, і ми радіємо і благословляємо їх. Головне – як вона буде втрачена. Треба зберігати невинність до того моменту як ви разом з іншою людиною візьмете в таїнстві шлюбу відповідальність один за одного і дасте один одному обіцянку бути разом, поки смерть не розлучить вас. Якщо цього немає, якщо мета єднання – лише здобуття певних відчуттів, це жахливо, це калічить людину. Тому що люди, які з'єдналися в єдине ціле, а потім розлучилися, – вони на якомусь рівні вже не розлучаться. Кожен зафіксував в іншому щось таке, що вже ніколи не зітреться. І моя швидкоплинна зустріч з якоюсь іншою людиною і плотське з'єднання з нею не пройде безслідно. Ми обидва носитимемо в собі відбиток того, що сталося.

Якщо ми втратимо невинність раніше, до нашого життя увійде якийсь досвід, який заважатиме тому, що буде нам в стосунках з майбутнім чоловіком/дружиною. Заважатиме мені, заважатиме йому. Я не хочу сказати, що якщо люди з'єдналися в шлюбі, не будучи незайманими, то між ними вже неможлива справжня любов.

Можлива. Таке буває, коли у людей був хтось у минулому, але між ними є справжня, глибока любов, вони вірні один одному. Проте, вони завжди усвідомлюють, що є якась пляма на стосунках, що краще б не було того досвіду. Є багато хороших людей, які не прагнуть розпусничати, але вважають, що простої їх симпатії вистачає для того, щоб належати один одному у всій повноті. До тих пір, поки їм приноситиме це задоволення, а потім з такою ж легкістю розлучитися.

Але вони не знають, що коли вони розлучаться, то розлучаться вони вже дещо іншими, ніж були до цього. І неможливо буде потім вирвати зі своєї душі, зі своєї свідомості і підсвідомості той відбиток, який потім отруюватиме все подальше життя. Письменник Лев Толстой, коли одружувався, вирішив розповісти своїй дружині, Софії Андріївні, про всі зв'язки, які у нього були. І він писав потім, яку страшну рану їй цим наніс, як вона ридала весь вечір. І напевно, нічого не могла вона з собою поробити, тому що не може людина сприймати це як щось, що не стосується його найтіснішим чином.



Українською перекладено за матеріалами сайту Справжня любов

Джерело: Сайт ХРАМУ ВСІХ УКРАЇНСЬКИХ СВЯТИХ і Львівського молодіжного православного братства "Нев'янучий цвіт"