Джулі була пригнічена. Здавалось, в її житті немає справедливості. Іноді вона просто хотіла згорнутись у куточку і сховатись там назавжди. Ніщо не може бути кращим , ніж почувати себе самотнім, відкинутим та нелюбом. Їй здавалось, що ніхто не переживав, чи жива вона, чи мертва.
Похід в універмаг, з його шумною музикою та яскравим світлом, змусив її відчувати себе ще гірше. Люди метушливо рухались не знаючи про її існування. Її серце боліло, так як вона зрозуміла, що є непомітною для оточуючих людей.
Все здавалося похмурим. Вона не мала з ким поговорити, кому довіритись і ніхто не проявляв інтерес вислухати її. А все тому, що люди були дуже зайняті своїм власним життям, щоб возитися з її проблемами. Джулі йшла в проході де був предмет, який вона шукала. Вона нічого не бачила крізь сльози на її очах. Який сенс жити в такому випадку? Хто б переживав, якби вона раптово зникла? Коли вона підійшла до пункту призначення, щоб купити заплановане, до неї підійшов чоловік і сказав найдобріші слова, які вона не чула протягом довгого періоду часу.