«Що зробили ви одному з менших цих, те Мені зробили…» Сучасних людей звинувачують у байдужості. Особливо молодь. Бог дав попрацювати кілька днів волонтером в Михайлівському. Тоді, коли здавалося, що все вже скінчилося, бійців, медиків, волонтерів треба було влаштувати на відпочинок, дати можливість прийняти душ, нагодувати, відправити додому. Дівчата в інфо-центрі, на кухні, на інших роботах по 10-12 годин на холоді «забезпечували тил»: здійснювали і приймали дзвінки, відповідали на питання, займалися організацією, іноді не маючи часу піти пообідати або просто попити чаю. Вони плакали над сюжетами про загиблих, які постійно транслювали по телевізору, не хотіли «світитися» на камери і на питання журналістів «Чому ви тут?» відповідали «А де ми мали бути? Ми не могли сидіти вдома, коли наших чоловіків вбивають». Не за гроші, не за славу, не за владу. Кращої нагороди не треба, ніж почути: «Дівчата, ви такі молодці, що мерзнете тут і допомагаєте» - від простих людей. «Ми недаремно за вас воюємо» - від самооборонців. Люди приносили з кухні каву, чай, гарячу їжу, воїни-афганці залишили шоколадку, хлопці з охорони попереджали занадто нервових відвідувачів «Не ображайте наших дівчат». Постійно телефонували і приходили люди з питанням: «Чим вам допомогти? Що привезти?» Не бізнесмени, не магнати, прості кияни. Постійно записувалися бажаючи прийняти до себе в дім потерпілих або просто втомлених людей. Запитували: «Я кілька днів тому дала свої контакти, чому ви нікого не прислали?» На «Дякуємо Вам» відповідали «Це ми вам дякуємо».

Звертаюсь до Вас у нелегкий для українського народу час. Звертаюсь найперше до Вашого християнського сумління і доброго по своїй природі українського серця. Звертаюсь і прошу згадати, що ми Українці не вороги один одному, а брати і сестри в Господі нашому Ісусі Христі.
Події на Майдані Незалежності де пролилась кров невинних людей і коли по різних регіонах відбулись погроми адміністративних будівель свідчить про те, що голос Церкви яка вже третій місяць просить схаменутись, як владу так і протестувальників, - не почутий. Ми бачимо до чого це призвело!
Закликаю Вас згадати Заповідь Божу: "Не вбивай!". Бо тільки один Бог дає життя і тільки Йому вирішувати коли людині йти з життя. Пам’ятайте – за кожного вбитого винний буде особисто відповідати перед Богом. Бо від Бога не утаїться жоден злочин!

Дороги отці, брати і сестри!
Всі ви знаєте про трагічні події, що нині відбуваються в Україні. Повстання відбуваються в різних місцях, але найбільш жорстке протистояння відбувається в Києві. Сотні наших братів і сестер потерпіли від злочинних дій влади – були важко поранені. Наші героїчні медики роблять все можливе, щоб вирятувати їм життя.
Але, як нам повідомляють, у лікарнях Києва вже катастрофічно не вистачає крові для переливання та операцій. Враховуючи той факт, що сьогодні почалася евакуація поранених у лікарні Західної України, очікується нехватка крові й тут.
Тому я закликаю кожного, хто має можливість і здоров’я, прийти в місцеві пункти переливання крові та безоплатно здати кров для поранених.

Всечесні отці, дорогі брати та сестри!
Вкотре мені, як і іншим ієрархам нашої Церкви приходиться слізно прохати усіх про примирення і запобігання кровопролиття. Нині, в Україні відбувається ескалація насильства, провокації, ціною яких стали десятки людських життів. Усі заклики до діалогу і примирення сторін, які пропагувала Церква, залишились не почуті!
Церква Христова, як єдиний свідок морального закону Божого, і далі свідчить про не припустимість кровопролиття, яка б ціна за цим не стояла. Тому, сьогодні, коли Голос Церкви залишається не почутим, я, як і інші ієрархи Церкви, особисто знаходжусь у молитві і закликаю до неї кожного священика і вірянина.

Дорогі львів’яни!
Найперше хотів би висловити щирий жаль та особисту скорботу з приводу чисельних смертей співгромадян у м. Києві та своє співчуття сім’ям і родинам загиблих.
Важкі випробування випадають на долю Української держави і на долі її громадян. До останнього я не хотів вірити у можливість такого розвитку подій, який ми спостерігаємо сьогодні.
На моє глибоке переконання жодна людина з-поміж тих, які стоять на майдані Києва чи на майданах інших українських міст, не жадає крові, не жадає смерті, не жадає розпалення війни. Український народ хоче бути почутим, хоче мати право на свободу і на правду, які від віку даровані людині Богом.

Наша Держава потребує глобальних змін і українці стоять за це на майданах. Вона повинна змінитися і це повинна розуміти влада. Не можна закликати до миру і спокою, боронячи свої статки й маєтки, а потім, так сяк втихомиривши цей народ, нічого для цього не робити і залякувати народ всілякими кримінальними елементами під маскою "тітушок" і різних "фронтів": "І не дивно: адже сам сатана набирає вигляду світла, а тому не велика річ, коли й слуги його набирають вигляду служителів правди; але кінець їх буде по ділах їхніх" (2 Кор. XI, 14, 15).
Церква - це народ, і цей народ всюди. Він у храмах і на майданах. Він протестує всім своїм нутром. Зрозумійте всі - так далі затягувати ці протистояння не можна. Це погибель для всіх нас, зведення всього на манівці, втрата держави і її голосу у цьому прагматичному світі. Тому негайно треба сісти за стіл серйозних переговорів, переговорів чесних, відвертих, з жертовною думкою про майбутнє України. Треба шукати примирення, яке стане запорукою нашого поступу вперед, поступу до змін.

В цей важкий час ми ще і ще раз категорично засуджуємо кровопролиття і закликаємо: зупиніться! Негайно припиніть насильство і відновіть діалог!
Наша країна вже третій місяць балансує на межі національної катастрофи. Зараз усі, і влада, і опозиція, і кожен з нас мають усвідомити відповідальність перед Богом за свої вчинки. Загроза громадянської війни та економічного краху в Україні стає, на жаль, все більш реальною.
Закликаємо сторони протистояння: Браття й сестри! Не розривайте Україну!

У центрі Києва ллється кров, є важко поранені та вбиті.
Церква не раз за останні три місяці повторювала три речі, необхідні для виходу з кризи: зупинення насилля, результативний діалог сторін, політичний компроміс.
Натомість відбувається ескалація насильства, діалог не приносить позитивних наслідків, події свідчать про небажання знаходити порозуміння.
Церква не може замість політичних, державних та громадських діячів вивести Україну з кризи. Але ми маємо обов’язок сьогодні знову повторити: негайно припиніть насилля!
Пам’ятайте – за кожного вбитого, кожного скаліченого, кожного безпідставно переслідуваного винними буде особисто дано відповідь перед Богом. Бог знає кожного, хто безпосередньо чинив зло, Бог знає кожного, хто закликав до чинення зла, хто віддавав злочинні накази. За зло Бог карає, і цього покарання не уникне ніхто!

Моторошно і водночас гордо за наш народ на душі. Ще здається у 1919 р. російський митрополит Веніамін Фєдчєнков у мемуарах "Путь моей жизни" згадував про епізод наступу Муравйова на Київ і відзначав, що він не може зрозуміти і дивується українцям. Гарматні заряди падають на Софійському майдані, всюди кулі, а вони (українці) співають "Ще не вмерла Україна". І зараз співають всюди і на барикадах у Києві і на майданах і біля облдержадміністрацій люди "Ще не вмерла Україна". І ніхто і ніщо не застрашить народ "якого правди сила ніким звойована ще не була...". Таки ми козацького непереможного роду...

Нам слід пам’ятати, що головний ворог наш не влада, а гріх, який спонукає певних людей до вчинків не добрих, до кривди, до вбивства. Тому ми не повинні допустити загибелі наших душ – коли морок гріха їх покриє. Не станемо чинити гріх. Утримаймось від тих кроків, за які потім будуть нас засуджувати сумління і моральний закон Христовий.
Нещодавно ми відзначили Світле свято Хрещення Господнього, яке закликає нас до оновлення, очищення, яке дає нам надію, що всі ми будемо прощені – бо звільнив нас Христос від гріха, від влади диявола.

22 січня 2014 року, у зв'язку з поглибленням суспільно-політичної кризи та протистоянням, Священний Синод УПЦ Київського Патріархату благословив у всіх храмах звершувати посилені молитви за мир в Україні.