Одним з основоположних догматів Православної Церкви є догмат іконошанування. Справді, коли ми заходимо у храм Божий, найперше, що падає нам у вічі – це є велика кількість ікон, на яких зображено Господа Ісуса Христа, Пречисту Діву Марію, святих угодників Божих… Сенс ікони полягає в тому, що вона полегшує нам справу спілкування з Богом. Набагато легше молитися тоді, коли перед очима є образ. І, відповідно, у практиці Церкви ми не лише молимось перед іконами, а ми їх шануємо, ми їх цілуємо, кадимо перед ними. Однак, в історії Церкви був такий період, коли виникла суперечка, щодо шанування ікон. Цей період називається часом іконоборства. Коли доходило до того, що ікони виносили з храмів, спалювали, зневажали їх. Цю страшну єресь Церква засудила.

Якщо співбесідник не приймав першу пораду старця, той поступався і давав іншу, легшу. Проте перша порада завжди була духовно більш корисна.

Бережіть лампаду життя

Одному зі своїх духовних чад старець Порфирій прорік, що той проживе стільки-то років. Коли цей чоловік піддав своє життя ризику, старець сказав йому, що він міг померти. На здивоване запитання, як же це узгоджується зі зробленим раніше передбаченням, старець відповів: «Те, що я тобі сказав, вірно. Нічого не змінилось. Лампада твого життя має масла на стільки років, скільки я тобі сказав. Проте, якщо ти її перекинеш, масло розіллється, і лампада згасне! Таке життя! Бог нам дає цінний дар життя; ми його приймаємо і зобов'язані оберігати, а не піддавати небезпекам, до того ж, безглуздим».