Для перегляду натисніть на вибране відео:
Символ Віри
ОТЧЕ НАШ
Молитва перед Св. Причастям
Відпуст
Євангеліє про Уздоровлення розслабленого біля Овечої купальні
Мале освячення води

Хіба це не дивно, що 20-долларова банкнота здається такою великою сумою, коли жертвуєте її в церкві, але такою невеликою, коли ходите по крамницях? Хіба це не дивно, що 2 години в церкві здаються такими довгими, і такими короткими, коли ви дивитесь гарне кіно? Хіба це не дивно, що важко знайти слова для молитви, але це зовсім не проблема, коли ви розмовляєте з другом? Хіба це не дивно, що важко і нудно прочитати один розділ з Біблії, але так легко прочитати 100 сторінок популярного роману?

Ідея створення табору виникла у відповідь на звернення керуючого Черкаською єпархією Української православної церкви Київського патріархату архієпископа Черкаського і Чигиринського владики Іоанна з проханням допомогти в організації оздоровлення дітей-вихованців недільних шкіл. У таборі безкоштовно відпочиватимуть 59 дітей зі Звенигородського, Тальнівського районів та Черкас.

Питання про характер шуканої в екуменізмі єдності християн не є на перший погляд великою проблемою. Проте якщо з православної точки зору він і може бути описаний сповна однозначно, то ця очевидність ставиться - часом досить рішуче - під сумнів самим ходом історичного розвитку екуменізму. Православ'я не може мислити передбачувану екуменізмом єдність християн інакше як тільки на грунті чисто церковному, для якого всі інші, приходящі моменти дійсного і можливого християнського солідарітету є лише елементами зовнішніми, психологічними, такими, що не мають прямого і принципового відношення до справжньої єдності.

Святий апостол Варфоломій родом з Кани Галилейської, належав до числа 12-тьох апостолів Христових. Після Зішестя Святого Духа в день П’ятдесятниці йому і апостолові Филипові (пам’ять 14 листопада) випав жереб проповіді Євангелія в Сирії та Малій Азії. Благовістячи, вони то розходилися різними містами, то сходилися знову. Святого апостола Филипа супроводжувала сестра, діва Маріамна. Проходячи містами Сирії і Мізії, вони зазнали багато скорбот і напастей, їх побивали камінням і у’язнювали.
Пам'ять - 24 червня, 13 липня (Собор 12 апостолів), 7 вересня (перенесення мощей).

Господи Боже наш, Творче неба і землі, людіну, що створив, і дарувавший їй відання сокровенною премудрістю, щоб прославляти ім'я Твоє. Вишніх і долу Ти єси, Твоя є ніч і Твій є день, не втаїться перед Тобою навіть швидкоплинний рух думки. І нині благаю Тебе від всякого гріха збережи мене, що приступаю до роботи з хитромудрим творінням рук людських, проникаючим у всі кінці землі. Захисти очі мої і розум від всяких нечистих і блудних образів, від порожніх і непридатних слів.

Одного дня сліпа людина сиділа на сходинках однієї будівлі з капелюхом біля її ніг і табличкою “Я сліпий, будь ласка допоможіть”. Креативний пан проходив повз і зупинився. Він побачив інваліда, в якого було всього лише декілька монет в його капелюсі. Він кинув йому пару монет і без його дозволу написав нові слова на табличці. Він залишив її сліпій людині і пішов. Вдень він повернувся і побачив, що капелюх повний монет і грошей. Сліпий взнав його по кроках і запитав чи не він була та людина, що переписала табличку. Він також хотів взнати, що саме він написав.

Внаслідок прийняття християнства по території Київської Русі поширилися святоотецькі писання, патерики й сказання про діяння святих подвижників Східної Церкви, також оприлюднювалися відомі християнські проповіді, що репрезентували систему релігійно-моральних принципів. На Русі перекладалися проповіді Іоана Золотоустого, Єфрема Сиріна, Василія Великого, Григорія Богослова, Феодора Студита та інших. Особливою любов’ю користувалися богословські теоритичні твори, зокрема „Ліствиця” Іоана Листвичника, і „Богословіє” Іоана Дамаскіна. Слід відзначити, що згадана популярна перекладна література містила багато повчань про піст.

Скільки не проповідували вони, що поклоняються духом Богові — Творцеві неба і землі, приносячи Йому безперервно жертви в своїх молитвах, ідолопоклонники не розуміли цієї мови, запитували про ім'я їх Бога і називали їх безбожниками, оскільки вони не поклонялися жодному з тих богів, які стояли в храмах, не мали у себе жертовників всеспалення, ні жертв кривавих, ні кумирів всіма шанобливих. Після таких упереджень на самі чесноти християн дивилися нечистим оком.

Немає більш радісного, більш веселого, більш сімейно-родинного та теплого свята, ніж Різдво Христове. У кожному домі готується свята вечеря, прикрашається ялинка, звучить сміх та весела коляда… Але радість Різдва не можна тримати в собі, в одній сім'ї, в одному домі… Цю велику радість — народження Божого Сина — потрібно розголошувати усьому світові.
Кожен із нас пам'ятає дитяче щире, невдаване щастя від колядувань. Особливо ті, хто мав можливість святкувати Різдво Христове у співучому українському селі, де великі гурти малечі та дорослих від хати до хати звіщають "Нова радість стала…"...

У католиків «Літургії катехуменів» уже немає. Літургія ділиться на Літургію Слова і Літургію жертви, бо там усі хрещені і приготовані, тобто навчені і очищені від гріхів. У нас тепер, хоч відповідна єктенія виголошується, - ніхто не виходить, хоч приготовлених до Літургії дуже мало, або й зовсім немає. А нормальні охрещені християни всі повинні приготовитися й причащатися. Як виходить, і в нас, православних, багато християн не дбає про вічне життя, а до Церкви ходять більше за звичкою. Це - немовби санкціоноване легковаження Христа. Люди, що живуть у гріховному стані, ходять так тому, що легковажать Христа. Одні одним притакують, самі себе шанують, самі себе жаліють. Навіть часто священики вдоволені тим, що до сповіді приходить мало людей, а далі архієреї жаліють старих віком священиків, але ті від великих парафій не відмовляються, а ще більші взяли б. Приклад із старих «поважних» беруть собі молоді, й так «мерзота запустіння» вкорінюється, неначе узаконюється.

Метою явлення Бога-Слово у світ в людському тілі є можливість таїнственного єднання людської природи з Божою, тобто - людини з Богом. Христос не приходив до людей тільки як вчитель моральності, бо і до приходу Його була нормована Священним Писанням моральність, дана Богом через Мойсея. Були Синайські Заповіді, були обрядові приписи для Старозавітної Церкви. Були Заповіді любові Бога над усе та ближнього свого як самого себе. Христос їх не відкинув і велів виконувати, а Сам доповнив існуючі заповіді Заповідями Щасливості, тобто - заповідями, які дають напрямок внутрішньому, духовному життю.