У наш час занепаду віри іде наступ темних сил зла, які борються проти правди Божої. І нам, віруючим, треба особливо пам'ятати, що ніхто інший як ченці – посники і молитвеники – є передовими борцями проти сил зла. Бо Сам Господь сказав: "Цей рід (сатанинський) виганяється тільки молитвою і постом" (Мф 17, 21). Їх – цих подвижників Христових – ми повинні пам'ятати і любити, всіляко допомагати, просячи у них допомоги духовної.

Перебір, або похоронний чи погребальний дзвін, виражає смуток і скорботу за померлим. Він дзвониться, як вже зазначалося, у зворотному порядку до передзвону, тобто повільно вдаряють по одному разу у кожен дзвін, від найменшого до найбільшого, а відтак б'ють одночасно в усі дзвони. Цей жалібний дзвін обов'язково закінчується коротким тридзвоном, який виражає радісну християнську віру у воскресіння спочилого.

На вечірні Великої п'ятниці, перед винесенням Плащаниці, під час співання пісні "Тебе, що зодягаєшся у світло..." слід бити повільний передзвін по одному разу в кожен дзвін (від великого до малого); а після покладання Плащаниці посеред храму – одразу ж тридзвін.
На ранній Великої суботи, починаючи зі співу "великого славослів'я" і впродовж усього хресного ходу з Плащаницею навколо храму, слід дзвонити передзвін такий, як і при виносі Плащаниці, тобто повільний передзвін по одному разу у кожен дзвін від великого до малого. Коли ж внесуть Плащаницю у храм і дійдуть з нею до Царських врат – одразу ж тридзвін.

Перед початком читання 3-го і 6-го часів звершується благовіст до літургії, а в кінці 6-го часу, перед самим початком літургії, – тридзвін.
Якщо служиться дві літургії (рання і пізня), то благовіст до ранньої літургії буває рідшим, повільнішим, ніж до пізньої літургії, і зазвичай б'ють не в найбільший дзвін.

1. Перед початком всенічної – благовіст, який закінчується тридзвоном.

Церковний дзвін ділиться на два основних види:
1. Благовіст.
2. Власне дзвін (дзвоніння).

Дзвони є невід'ємною ознакою православного храму. В "чині благословення дзвону" сказано: "Нехай усі, хто чує звуки їх, чи вдень, чи вночі, почнуть славити ім'я Святе Твоє".

До всього слід згадати ще про один подвиг християнського життя – це так зване юродство ради Христа.
Христа ради юродиві ставили собі за мету побороти в собі корінь усіх гріхів – гордість. Задля цього вони провадили незвичний спосіб життя, інколи видавалися немовби позбавленими глузду, викликаючи цим самим над собою насмішки людей. Разом з тим, вони в непрямій символічній формі викривали зло у світі, як словами, так і діями. Такий подвиг юродиві брали на себе, щоб усмирити себе і заразом більше подіяти на людей, бо до звичайної простої проповіді люди ставляться байдуже.
Подвиг юродства заради Христа був особливо поширеним у слов'янських країнах.

Любов до монастирів і святих місць породила у православних людей звичай подорожування, або паломництва. Багато людей, чоловіків і жінок, літніх і молодих, з торбою за плечима, з посохом у руці і з молитвою на устах терпеливо в будь-яку пору року йшли з одного монастиря в інший. Вони часто несли туди своє горе, й у стінах обителі знаходили поміч, відраду й утіху. Багато хто ходив у Святу Землю Палестину, до Києво-Печерської і Почаївської лавр.
Наші предки усвідомлювали, що монастирі є розсадниками віри і духовної освіти, що вони оплот православ'я.
Православ'я, через Церкву, створило основи писемності, історичної науки, а також духовно-моральний закон.

У перші часи християнської Церкви майже всі віруючі вели чисте і святе життя, якого вимагає Євангеліє. Але знаходилося багато віруючих, які шукали вищого подвигу. Одні добровільно відмовлялися від майна і роздавали його бідним. Інші, за прикладом Божої Матері, св. Іоана Предтечі, апостолів Павла, Іоана та Якова, приймали на себе обітницю дівства, проводячи час у безперестанній молитві, пості, стриманості і праці, хоча й не відходили від світу, жили разом з усіма. Такі люди називались "аскетами".

Це свято по-іншому ще називають Богоявленням, бо в цей день було явлення Пресвятої Тройці, особливо ж – явлення Божества Спасителя, Який урочисто приступив до Свого спасительного служіння.
Святкування - 19 січня (за новм стилем).

Богослужіння в це свято має ту особливість,що після закінчення літургії благословляються й освячуються принесені віруючими у храм виноград та плоди дерев: яблука, груші, сливи тощо.
Свято Преображення обрано для благословення плодів, бо в Єрусалимі (звідки запозичено наш Устав) саме в ту пору дозрівав виноград, який, власне, і прийнято освячувати в цей день. Церква, благословляючи принесені плоди, утверджує думку про те, що в ній, як у суспільстві священному, все – від людини до рослини – повинно бути присвячене Богу як Його творіння.
Святкування - 19 серпня.