Наближалося свято єврейської П'ятдесятниці,й ученики Христові повернулись з Галилеї в Єрусалим. На сороковий день після Воскресіння Ісуса Христа вони зібралися в одному домі. Ісус Христос явився їм і розмовляв з ними, кажучи: "Так написано і так належало постраждати Христові і воскреснути з мертвих на третій день; і щоб проповідувалося в ім'я Його покаяння і відпущення гріхів між усіма народами, починаючи від Єрусалима. Ви ж є свідками цього. Ідіть по всьому світові і проповідуйте Євангеліє (учення Христове) всьому творінню. Хто увірує й охреститься, буде спасенний. Тих, хто увірував, супроводжуватимуть такі знамення: іменем Моїм виганятимуть бісів; говоритимуть новими мовами; братимуть змій, і якщо смертоносне щось вип'ють, не зашкодить їм; покладуть руки на недужих, і вони будуть здорові".
Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа відзначається святою православною Церквою як одне з великих свят на 40-й день від першого дня Великодня.

Страсним тижнем називається останній тиждень перед Пасхою. Таку назву цей тиждень має тому, що він присвячений споминам про останні дні земного життя Спасителя: Його страждання, хресну смерть і погребіння.

Першим постраждав від юдеїв у Єрусалимі святий архидиякон Стефан, названий первомучеником (як перший замучений за Христа). За проповідь про Спасителя юдеї вивели його за місто і стали побивати камінням. Він же молився, кажучи: "Господи Ісусе! Прийми дух мій", і потім зі словами: "Господи! Не вважай їм це за гріх", – помер.
Пам'ять Першомученика Стефана - 9 січня (новий стиль).

Християнська Церква щороку святкує велику подію Різдва Христового 25 грудня (ст. ст.) (7 січня за ноим стилем). Для того, щоб гідно відзначити його, віруючі готуються до нього сорокаденним постом, з 15 листопада по 24 грудня, відомим під назвою Різдвяного (або Пилипівки). Напередодні, в день навечір'я свята, буває особливий суворий піст. У цей день, згідно з Уставом церковним, належить вживати у їжу кутю, тобто пшеницю з медом.
Святкування - 7 січня.

У наш час занепаду віри іде наступ темних сил зла, які борються проти правди Божої. І нам, віруючим, треба особливо пам'ятати, що ніхто інший як ченці – посники і молитвеники – є передовими борцями проти сил зла. Бо Сам Господь сказав: "Цей рід (сатанинський) виганяється тільки молитвою і постом" (Мф 17, 21). Їх – цих подвижників Христових – ми повинні пам'ятати і любити, всіляко допомагати, просячи у них допомоги духовної.

Перебір, або похоронний чи погребальний дзвін, виражає смуток і скорботу за померлим. Він дзвониться, як вже зазначалося, у зворотному порядку до передзвону, тобто повільно вдаряють по одному разу у кожен дзвін, від найменшого до найбільшого, а відтак б'ють одночасно в усі дзвони. Цей жалібний дзвін обов'язково закінчується коротким тридзвоном, який виражає радісну християнську віру у воскресіння спочилого.

На вечірні Великої п'ятниці, перед винесенням Плащаниці, під час співання пісні "Тебе, що зодягаєшся у світло..." слід бити повільний передзвін по одному разу в кожен дзвін (від великого до малого); а після покладання Плащаниці посеред храму – одразу ж тридзвін.
На ранній Великої суботи, починаючи зі співу "великого славослів'я" і впродовж усього хресного ходу з Плащаницею навколо храму, слід дзвонити передзвін такий, як і при виносі Плащаниці, тобто повільний передзвін по одному разу у кожен дзвін від великого до малого. Коли ж внесуть Плащаницю у храм і дійдуть з нею до Царських врат – одразу ж тридзвін.

Перед початком читання 3-го і 6-го часів звершується благовіст до літургії, а в кінці 6-го часу, перед самим початком літургії, – тридзвін.
Якщо служиться дві літургії (рання і пізня), то благовіст до ранньої літургії буває рідшим, повільнішим, ніж до пізньої літургії, і зазвичай б'ють не в найбільший дзвін.

1. Перед початком всенічної – благовіст, який закінчується тридзвоном.

Церковний дзвін ділиться на два основних види:
1. Благовіст.
2. Власне дзвін (дзвоніння).

Дзвони є невід'ємною ознакою православного храму. В "чині благословення дзвону" сказано: "Нехай усі, хто чує звуки їх, чи вдень, чи вночі, почнуть славити ім'я Святе Твоє".

До всього слід згадати ще про один подвиг християнського життя – це так зване юродство ради Христа.
Христа ради юродиві ставили собі за мету побороти в собі корінь усіх гріхів – гордість. Задля цього вони провадили незвичний спосіб життя, інколи видавалися немовби позбавленими глузду, викликаючи цим самим над собою насмішки людей. Разом з тим, вони в непрямій символічній формі викривали зло у світі, як словами, так і діями. Такий подвиг юродиві брали на себе, щоб усмирити себе і заразом більше подіяти на людей, бо до звичайної простої проповіді люди ставляться байдуже.
Подвиг юродства заради Христа був особливо поширеним у слов'янських країнах.