Там, де гори, полонини…
Швидко минали кілометри… Позаду залишались села, міста… а попереду виднілись нові, невідомі досі місця, що чекали своїх відвідувачів. Дорога стелилась… ні, бігла, немов знала, що ми поспішаємо до святого, благословенного Богом і вимоленого віками благодатного прикарпатського Афону. Ідея відвідати Свято-Воздвиженський Манявський монастир визрівала у Львівського православного молодіжного братства "Нев'янучий Цвіт" давно, як і взагалі ідея паломництва святими місцями України. Але ідеї, допоки не перетворюються у діла, так і залишаються ідеями. Так ось, одна із них зовсім несподівано і спонтанно (хоч все несподіване насправді прояв Провидіння Божого) втілилась у життя дивовижним чином. Нев'янці одного дня вирішили: позавтру їдемо у Маняву. За ці два дні знайшли транспорт, духівник (отець Ярослав Ощудляк) покрив частину видатків і так ми вирушили у подорож.
Прикарпаття зустріло нас гостинно. Воно чекало, коли ж, нарешті, львівські "нев'янці" виберуться, щоб принести частину своєї братської любові туди, де все дише цим високим почуттям.
У Скиту братчики розпочали екскурсію із Свято-Воздвиженського храму, де отець ієромонах розповідав про історію монастиря. Ми, на жаль, на початок розповіді не встигли, але навіть те, що вдалось почути розкрило нам усю духовну красу і нелегкий шлях обителі в історичній круговерті. Не буду вдаватись у всі деталі наших оглядин монастиря, древніх келій та іншого, а зупинюсь на особливому моменті — молитві біля Блаженного Каменя. Як я вже сказав — нічого не стається випадково — біля цього святого місця розпочали читання Акафісту молоді люди і ми приєднались до них у спільній молитві, спільному читанні, спільному співі. Це виявились братчики з Чернівців. Яким же було їхнє здивування, що і Львівщина має православне братство, яке розгортає (поволі, але впевнено) свою скромну діяльність. Спільна молитва перейшла у знайомство та обмін номерами телефонів.
Ну а далі все пішло своїм чином: обід на природі, похід в гори до водопадів, співанки, бесіди, пустощі…
Повертатись не хотілось… але виходу не було і ми поїхали назад до буднів, до турбот, до невтілених мрій та бажань, котрі просто чекають свого слушного моменту для сповнення. Дочекаються! Ми в це віримо, і віру свою підкріплюємо надією на Христа, бо Він сказав: "По вірі вашій буде вам".
Висловлюємо слова найщирішої вдячності усім, хто долучився до нашої поїздки, усім, хто не був байдужим до поклику наших сердець. Нехай Господь усіх нас благословить миром, спокоєм та здоров'ям.
Назар Лозинський
Швидко минали кілометри… Позаду залишались села, міста… а попереду виднілись нові, невідомі досі місця, що чекали своїх відвідувачів. Дорога стелилась… ні, бігла, немов знала, що ми поспішаємо до святого, благословенного Богом і вимоленого віками благодатного прикарпатського Афону. Ідея відвідати Свято-Воздвиженський Манявський монастир визрівала у Львівського православного молодіжного братства "Нев'янучий Цвіт" давно, як і взагалі ідея паломництва святими місцями України. Але ідеї, допоки не перетворюються у діла, так і залишаються ідеями. Так ось, одна із них зовсім несподівано і спонтанно (хоч все несподіване насправді прояв Провидіння Божого) втілилась у життя дивовижним чином. Нев'янці одного дня вирішили: позавтру їдемо у Маняву. За ці два дні знайшли транспорт, духівник (отець Ярослав Ощудляк) покрив частину видатків і так ми вирушили у подорож.
Прикарпаття зустріло нас гостинно. Воно чекало, коли ж, нарешті, львівські "нев'янці" виберуться, щоб принести частину своєї братської любові туди, де все дише цим високим почуттям.
У Скиту братчики розпочали екскурсію із Свято-Воздвиженського храму, де отець ієромонах розповідав про історію монастиря. Ми, на жаль, на початок розповіді не встигли, але навіть те, що вдалось почути розкрило нам усю духовну красу і нелегкий шлях обителі в історичній круговерті. Не буду вдаватись у всі деталі наших оглядин монастиря, древніх келій та іншого, а зупинюсь на особливому моменті — молитві біля Блаженного Каменя. Як я вже сказав — нічого не стається випадково — біля цього святого місця розпочали читання Акафісту молоді люди і ми приєднались до них у спільній молитві, спільному читанні, спільному співі. Це виявились братчики з Чернівців. Яким же було їхнє здивування, що і Львівщина має православне братство, яке розгортає (поволі, але впевнено) свою скромну діяльність. Спільна молитва перейшла у знайомство та обмін номерами телефонів.
Ну а далі все пішло своїм чином: обід на природі, похід в гори до водопадів, співанки, бесіди, пустощі…
Повертатись не хотілось… але виходу не було і ми поїхали назад до буднів, до турбот, до невтілених мрій та бажань, котрі просто чекають свого слушного моменту для сповнення. Дочекаються! Ми в це віримо, і віру свою підкріплюємо надією на Христа, бо Він сказав: "По вірі вашій буде вам".
Висловлюємо слова найщирішої вдячності усім, хто долучився до нашої поїздки, усім, хто не був байдужим до поклику наших сердець. Нехай Господь усіх нас благословить миром, спокоєм та здоров'ям.
Назар Лозинський