За останні три роки я не один раз збиралася до Ізраїлю. Всі плани були пов’язані з туристичними поїздками, але якось не склалося. І от одного разу після недільної літургії в храмі Миколи Святоші я почула оголошення про організацію паломництва на Святу Землю. Забігаючи наперед хочу сказати, в мене є абсолютна впевненість, що саме такого моменту чекає кожен віруючий. Саме в паломництві з молитвою і благоговінням перед землею на якій народився Спаситель щось змінюється в душі.
Отже розкажу все з самого початку. Одинадцята година ночі, всі 45 прочан зібралися в церкві Миколи Святоші і з благословення о. Віктора Квасу ми вирушаємо в дорогу. Ось вже й аеропорт, проходження всіх митних процедур, очікування вильоту, літак і нарешті приземлення на землю зустрічі з якою так довго очікували.
Виходимо на вулицю і раптом всі хвилювання залишаються позаду – ми на Святій Землі. Ще якісь сто років тому паломники добиралися сюди роками, йшли пішки, а ми якихось три годину тому були ще в Україні і вже дихаємо сухім повітрям землі Ізраїлю. По дорозі до готелю масляні дерева, а в голові лише одна думка – тут ходив Христос.
Перше місце яке ми відвідали – гора Фавор, яка і вважається місцем Преображення Господнього. Ще з часів Старого Завіту Фавор був відомим народу Божому. Тут жила пророчиця Дебора (її ім'я зберігається у назві арабського селища Даббурія, що біля підніжжя гори). За переданням, на Фаворі жив і цар-священик Мелхіседек, від якого прийняв благословення праотець Авраам. Свята цариця Єлена на вершині Фавору збудувала храм, вшанувавши таким чином це святе місце. Цей храм, що мав три престоли, був зруйнований у 12-13 століттях. І тільки на початку 19-го сторіччя ієромонах Іринарх, мандруючи по святих місцях, упізнав у Фаворі саме ту гору, яку він бачив уві сні і на якій таємничий голос повелів йому збудувати церкву. Виконуючи послух, немолодий уже отець Іринарх оселився тут, збудувавши собі на руїнах келію. Теперішній храм Преображення Господнього, що був освячений у 1826 році, зведений його зусиллями. Над самим місцем Преображення Господнього тепер знаходиться вівтар цієї церкви.
Ми піднімалися пішки, було дуже спекотно але піднявшись на самий верх розумієш що це таки варте того. Гору вінчає дзвіниця храму яка здіймається у сине, сине небо. Сам храм Преображення навіває спокій і вдячність Господу за віру яка відчувається тут як ніде. Чудовий краєвид, тиша та зелена рослинність налаштовують на молитву. Доречі ті самі почуття охопили мене на наступний день на Горі Блаженств. Так само від захвату навколишньою красою давньої Галілеї захлиналися почуття, від погляду на гладь вод Кінерету здавалося раділо все навкруг. Але Галілея буза на наступний день, а сьогодні ми відвідали, ще одне місце про яке неодноразово читали в Євангеліях – це Назарет. Саме тут все починалося, саме тут Архангел Гавріїл сповістив Діві Марії про народження сина. Отже церква Архангела Гавріїла. Вона побудована на місці давньої і єдиної в Лазареті криниці. Ймовірно до неї кожного дня за водою ходила Богородиця. Всередині прекрасні розписи та давні ікони, грецький священик служить вечірню службу, а я стоячи біля криниці розмірковую про круговерть нашого життя… Ось і закінчився перший день на Святій землі.
На другий день була Галілея. Спочатку Канна Галілейська де народився апостол Варфоломій і де Христос здійснив своє перше чудо перетворивши воду на вино. Маленькі давні вулички Канни зранку ще порожні. Ми піднімаємось наверх до церкви на честь чуда перетворення води на вино. Як і всюди тут дуже охайно і затишно. Далі рушаємо до Гори блаженств, що на Галілейському морі. А потім до храмів дванадцяти апостолів та храму чуда пре умноження хлібів і риб. Тут залишилися чудові мозаїки створені за часів цариці Єлени. І знову таки дивлячись навколо себе закрадається думка – це ж давній Капернаум. Він здійснив тут найбільшу кількість чуд, тут Він проповідував, тут покликав на апостольське служіння дванадцять учнів і хочеться голосно закричати: «Слава тобі Господи! Слава Тобі!».
Останньою зупинкою другого дня паломництва був Йордан. Так саме річка Йордан де Іоан Хреститель хрестив Сина Божого. Поки ми їхали до місця занурення я розмірковувала ось про що: Вчені довго намагалися збагнути, чому освячена на йорданське Водохрестя вода не псується протягом року і більше. Дехто намагався пояснити це дією срібла. Мовляв, занурюють срібний хрест у чан з водою, а срібло вбиває мікроби. Але навіть дитина здатна була спростувати цю теорію, спитавши: «А коли у воду опускають дерев’яний хрест, а вода стає чудодійною? Як пояснити це?».
Віруючим не треба доказів. Вони знають, що на воду сходить Дух Святий. Його неможливо побачити, його можливо тільки відчути серцем. Ось і ми зібравшись групою, всі в білих сорочках готувалися до занурення в цілющі води Йордану. Поки отець Андрій читав молитву я звернула увагу на те, які одухотворені обличчя людей. І ось вже по черзі заходимо у воду і з хресним знаменням тричі занурюємося. Насичені божественним подихом краплинки сипляться райським дощиком на обличчя. Люди радіють, як діти. Звідки ота неземна радість? Від Господа! Ці дрібнесенькі краплинки того небесного океану любові і щастя, який злився б на людство, якби воно так не грішило, якби навчилося більше любити, легше прощати. Тоді б земля помножила свої врожаї, ріки б очистилися, війни стали б рідкістю...
Наступні три дні були присвячені Єрусалиму та Палестині. Коли ми вперше дивилися на панораму Єрусалима з Маслинної гори я вперше засумнівалася: «А чи дійсно Єрусалим був раз рушений до останнього каменю?» І далі всі дні, що ми перебували в Єрусалимі в мене було відчуття, що вічне місто це не Рим, а саме Єрусалим. Ми входимо через Яфські ворота і починається подорож Єрусалимом. Спочатку був Сіон: кімната Тайної вечері де відбулася перша Євхаристія, потім гробниця царя Давіда, церква Успіння Божої Матері та місце сходження Духа святого на апостолів в день п’ятидесятниці. А потім була кріпта Божої Матері – тут вона була похована і тут воскресла. Завдяки апостолу Фомі всі дізналися про воскресіння Діви Марії. Наступна наша зупинка це храм Марії Магдалини в Гефсіманії. Він був побудований великою княгинею Єлизаветою – її мощі зараз перебувають в монастирі разом з мощами інокені Варвари. Частина Гефсиманського саду знаходиться за стінами монастиря, тут прикладаєшся до сходинок, якими Ісус у Вербну неділю в’їжджав до Єрусалиму як цар Юдейський. Тишою і спокоєм віє від монастирського подвір’я, а коли по високим сходинкам заходиш до самого храму вражають розкішні настінні розписи.
В Єрусалимі взагалі все дихає історією. Навіть не просто історією тут перетинаються три світові релігії: християнство, іудаїзм та мусульманство. І все ж кожен камінь Єрусалиму свідчить про Месію, тут все оповідає саме про нього, тому викликає подив як євреї кожного дня проходячи повз цих святинь досі не прийняли Його в своє серце. Тут приходить розуміння марності земного. Коли ти торкаєшся каменю з відбитком стопи Христа з якого він Вознісся, коли вклоняєшся місцю де була знайдена глава Іоана Предтечі (православний монастир Вознесіння), коли бачиш місце де була дана молитва «Отче наш» і нарешті коли дивишся з Масляної гори на Єрусалим – хочеться змінити своє життя кардинально. Ось тут відбудеться друге пришестя і суд Божий, то невже земні короткочасні радості життя варті царства Небесного? Саме тут розумієш чого треба прагнути і хто ми в цьому житті. Дай Боже зберегти ці відчуття надовго в серці навіть після повернення додому.
Відвідали ми і ділянку Гетсиманського саду де Господь наш Ісус Христос молився про чашу. І якщо під час всього паломництва в мене було відчуття миру душевного і якоїсь безтурботності, то три місця відвідин викликали сльози і ком в горлі. Перше таке відчуття накотилося коли я дивилася на оливи-свідки (їм більше як 2000 років). Вдруге це відчуття прийшло коли ми йшли Хресним шляхом Христа, що починається від Преторії (там знаходились в’язниці, де тримали Христа і розбійника Варрави) і закінчується судними вратами та Храмом Гроба Господнього. Ну і втретє неможливо втримати сльози піднімаючись на Голгофу.
Поклоніння Гробу Господньому. Скільки разів я про це читала у Євангелії, а тут стоїш і дійсно торкаєшся руками того місця, де лежав Господь. Богослужіння на цьому місці, яке греки проводять щонеділі, чимось нагадує Пасхальну службу. Воно починається опівночі, після короткої утрені служиться Божественна літургія. Неможливо передати словами стан піднесення, у якому перебуває людина. Стоїш і ніби відчуваєш себе учасником подій 2000-літньої давності. Ось тут його розіп’яли, під Голгофою місце де крапля крові Хреста впала на череп Адама і звільнила людство від первородного гріха, а ось і камінь миропомазання. Ну і нарешті Кувуклія – перед входом горить благодатний вогонь, що сходить на Великдень, а всередині камінь де відбулося поховання і Воскресіння. Дякую тобі Господи, що сподобив прикластися до найбільших християнських святинь.
Ще запам’яталось відвідання Назарету в Палестині. Взагалі спочатку в Палестині ми відвідали Лавру святого Савви, що в Іудейській пустелі. Поки чоловіків з нашої групи завели всередину, жінки зібралися під самотньою оливою і читали устав Лаври. А потім був Віфлієм з Храмом Різдва Христового. Величезний він викликає якісь дитячі відчуття радості, святковості. Поки ми стояли в черзі до місця народження хтось заспівав колядку – так саме нашу Українську «Нову радість» і ось вже три групи паломників підхопили спів. Уявляєте за тисячі кілометрів від України, на святій землі Палестини в місці де народився Спаситель урочисто лунали українські колядки, як наше вітання Спасителю. Ось з цими співами ми і підійшли до срібної різдвяної зірки, що осяяла шлях людству.
Багато чого, ще побачили ми на святій землі: це і гора Спокус, і могила Лазаря в Віфанії і Горянський монастир (де відбулась зустріч Діви Марії з матір’ю Іоана Хрестителя Єлизаветою) і монастир св. Герасима, і церкву Георгія Победоносця, де мироточить його гробниця. Як раз на цьому місці наша паломницька група випадково зустріла наших земляків – прочан з Волині, яких очолив єпископ Луцький і Волинський Михаїл та єпископ Сімферопольський та Кримський Климент. За такої нагоди українське священноначаліє відслужило спільний молебень до великомученика Георгія. Після того були на Мертвому морі і в храмі Древа Животворящого Хреста.
Все це наклало незабутній відбиток на мене, та думаю і на всіх хто побував в цьому паломництві. Так хочеться зберегти ці відчуття надовго. А ще хочеться вернутися на Святу землю знову і знов.
Отже розкажу все з самого початку. Одинадцята година ночі, всі 45 прочан зібралися в церкві Миколи Святоші і з благословення о. Віктора Квасу ми вирушаємо в дорогу. Ось вже й аеропорт, проходження всіх митних процедур, очікування вильоту, літак і нарешті приземлення на землю зустрічі з якою так довго очікували.
Виходимо на вулицю і раптом всі хвилювання залишаються позаду – ми на Святій Землі. Ще якісь сто років тому паломники добиралися сюди роками, йшли пішки, а ми якихось три годину тому були ще в Україні і вже дихаємо сухім повітрям землі Ізраїлю. По дорозі до готелю масляні дерева, а в голові лише одна думка – тут ходив Христос.
Перше місце яке ми відвідали – гора Фавор, яка і вважається місцем Преображення Господнього. Ще з часів Старого Завіту Фавор був відомим народу Божому. Тут жила пророчиця Дебора (її ім'я зберігається у назві арабського селища Даббурія, що біля підніжжя гори). За переданням, на Фаворі жив і цар-священик Мелхіседек, від якого прийняв благословення праотець Авраам. Свята цариця Єлена на вершині Фавору збудувала храм, вшанувавши таким чином це святе місце. Цей храм, що мав три престоли, був зруйнований у 12-13 століттях. І тільки на початку 19-го сторіччя ієромонах Іринарх, мандруючи по святих місцях, упізнав у Фаворі саме ту гору, яку він бачив уві сні і на якій таємничий голос повелів йому збудувати церкву. Виконуючи послух, немолодий уже отець Іринарх оселився тут, збудувавши собі на руїнах келію. Теперішній храм Преображення Господнього, що був освячений у 1826 році, зведений його зусиллями. Над самим місцем Преображення Господнього тепер знаходиться вівтар цієї церкви.
Ми піднімалися пішки, було дуже спекотно але піднявшись на самий верх розумієш що це таки варте того. Гору вінчає дзвіниця храму яка здіймається у сине, сине небо. Сам храм Преображення навіває спокій і вдячність Господу за віру яка відчувається тут як ніде. Чудовий краєвид, тиша та зелена рослинність налаштовують на молитву. Доречі ті самі почуття охопили мене на наступний день на Горі Блаженств. Так само від захвату навколишньою красою давньої Галілеї захлиналися почуття, від погляду на гладь вод Кінерету здавалося раділо все навкруг. Але Галілея буза на наступний день, а сьогодні ми відвідали, ще одне місце про яке неодноразово читали в Євангеліях – це Назарет. Саме тут все починалося, саме тут Архангел Гавріїл сповістив Діві Марії про народження сина. Отже церква Архангела Гавріїла. Вона побудована на місці давньої і єдиної в Лазареті криниці. Ймовірно до неї кожного дня за водою ходила Богородиця. Всередині прекрасні розписи та давні ікони, грецький священик служить вечірню службу, а я стоячи біля криниці розмірковую про круговерть нашого життя… Ось і закінчився перший день на Святій землі.
На другий день була Галілея. Спочатку Канна Галілейська де народився апостол Варфоломій і де Христос здійснив своє перше чудо перетворивши воду на вино. Маленькі давні вулички Канни зранку ще порожні. Ми піднімаємось наверх до церкви на честь чуда перетворення води на вино. Як і всюди тут дуже охайно і затишно. Далі рушаємо до Гори блаженств, що на Галілейському морі. А потім до храмів дванадцяти апостолів та храму чуда пре умноження хлібів і риб. Тут залишилися чудові мозаїки створені за часів цариці Єлени. І знову таки дивлячись навколо себе закрадається думка – це ж давній Капернаум. Він здійснив тут найбільшу кількість чуд, тут Він проповідував, тут покликав на апостольське служіння дванадцять учнів і хочеться голосно закричати: «Слава тобі Господи! Слава Тобі!».
Останньою зупинкою другого дня паломництва був Йордан. Так саме річка Йордан де Іоан Хреститель хрестив Сина Божого. Поки ми їхали до місця занурення я розмірковувала ось про що: Вчені довго намагалися збагнути, чому освячена на йорданське Водохрестя вода не псується протягом року і більше. Дехто намагався пояснити це дією срібла. Мовляв, занурюють срібний хрест у чан з водою, а срібло вбиває мікроби. Але навіть дитина здатна була спростувати цю теорію, спитавши: «А коли у воду опускають дерев’яний хрест, а вода стає чудодійною? Як пояснити це?».
Віруючим не треба доказів. Вони знають, що на воду сходить Дух Святий. Його неможливо побачити, його можливо тільки відчути серцем. Ось і ми зібравшись групою, всі в білих сорочках готувалися до занурення в цілющі води Йордану. Поки отець Андрій читав молитву я звернула увагу на те, які одухотворені обличчя людей. І ось вже по черзі заходимо у воду і з хресним знаменням тричі занурюємося. Насичені божественним подихом краплинки сипляться райським дощиком на обличчя. Люди радіють, як діти. Звідки ота неземна радість? Від Господа! Ці дрібнесенькі краплинки того небесного океану любові і щастя, який злився б на людство, якби воно так не грішило, якби навчилося більше любити, легше прощати. Тоді б земля помножила свої врожаї, ріки б очистилися, війни стали б рідкістю...
Наступні три дні були присвячені Єрусалиму та Палестині. Коли ми вперше дивилися на панораму Єрусалима з Маслинної гори я вперше засумнівалася: «А чи дійсно Єрусалим був раз рушений до останнього каменю?» І далі всі дні, що ми перебували в Єрусалимі в мене було відчуття, що вічне місто це не Рим, а саме Єрусалим. Ми входимо через Яфські ворота і починається подорож Єрусалимом. Спочатку був Сіон: кімната Тайної вечері де відбулася перша Євхаристія, потім гробниця царя Давіда, церква Успіння Божої Матері та місце сходження Духа святого на апостолів в день п’ятидесятниці. А потім була кріпта Божої Матері – тут вона була похована і тут воскресла. Завдяки апостолу Фомі всі дізналися про воскресіння Діви Марії. Наступна наша зупинка це храм Марії Магдалини в Гефсіманії. Він був побудований великою княгинею Єлизаветою – її мощі зараз перебувають в монастирі разом з мощами інокені Варвари. Частина Гефсиманського саду знаходиться за стінами монастиря, тут прикладаєшся до сходинок, якими Ісус у Вербну неділю в’їжджав до Єрусалиму як цар Юдейський. Тишою і спокоєм віє від монастирського подвір’я, а коли по високим сходинкам заходиш до самого храму вражають розкішні настінні розписи.
В Єрусалимі взагалі все дихає історією. Навіть не просто історією тут перетинаються три світові релігії: християнство, іудаїзм та мусульманство. І все ж кожен камінь Єрусалиму свідчить про Месію, тут все оповідає саме про нього, тому викликає подив як євреї кожного дня проходячи повз цих святинь досі не прийняли Його в своє серце. Тут приходить розуміння марності земного. Коли ти торкаєшся каменю з відбитком стопи Христа з якого він Вознісся, коли вклоняєшся місцю де була знайдена глава Іоана Предтечі (православний монастир Вознесіння), коли бачиш місце де була дана молитва «Отче наш» і нарешті коли дивишся з Масляної гори на Єрусалим – хочеться змінити своє життя кардинально. Ось тут відбудеться друге пришестя і суд Божий, то невже земні короткочасні радості життя варті царства Небесного? Саме тут розумієш чого треба прагнути і хто ми в цьому житті. Дай Боже зберегти ці відчуття надовго в серці навіть після повернення додому.
Відвідали ми і ділянку Гетсиманського саду де Господь наш Ісус Христос молився про чашу. І якщо під час всього паломництва в мене було відчуття миру душевного і якоїсь безтурботності, то три місця відвідин викликали сльози і ком в горлі. Перше таке відчуття накотилося коли я дивилася на оливи-свідки (їм більше як 2000 років). Вдруге це відчуття прийшло коли ми йшли Хресним шляхом Христа, що починається від Преторії (там знаходились в’язниці, де тримали Христа і розбійника Варрави) і закінчується судними вратами та Храмом Гроба Господнього. Ну і втретє неможливо втримати сльози піднімаючись на Голгофу.
Поклоніння Гробу Господньому. Скільки разів я про це читала у Євангелії, а тут стоїш і дійсно торкаєшся руками того місця, де лежав Господь. Богослужіння на цьому місці, яке греки проводять щонеділі, чимось нагадує Пасхальну службу. Воно починається опівночі, після короткої утрені служиться Божественна літургія. Неможливо передати словами стан піднесення, у якому перебуває людина. Стоїш і ніби відчуваєш себе учасником подій 2000-літньої давності. Ось тут його розіп’яли, під Голгофою місце де крапля крові Хреста впала на череп Адама і звільнила людство від первородного гріха, а ось і камінь миропомазання. Ну і нарешті Кувуклія – перед входом горить благодатний вогонь, що сходить на Великдень, а всередині камінь де відбулося поховання і Воскресіння. Дякую тобі Господи, що сподобив прикластися до найбільших християнських святинь.
Ще запам’яталось відвідання Назарету в Палестині. Взагалі спочатку в Палестині ми відвідали Лавру святого Савви, що в Іудейській пустелі. Поки чоловіків з нашої групи завели всередину, жінки зібралися під самотньою оливою і читали устав Лаври. А потім був Віфлієм з Храмом Різдва Христового. Величезний він викликає якісь дитячі відчуття радості, святковості. Поки ми стояли в черзі до місця народження хтось заспівав колядку – так саме нашу Українську «Нову радість» і ось вже три групи паломників підхопили спів. Уявляєте за тисячі кілометрів від України, на святій землі Палестини в місці де народився Спаситель урочисто лунали українські колядки, як наше вітання Спасителю. Ось з цими співами ми і підійшли до срібної різдвяної зірки, що осяяла шлях людству.
Багато чого, ще побачили ми на святій землі: це і гора Спокус, і могила Лазаря в Віфанії і Горянський монастир (де відбулась зустріч Діви Марії з матір’ю Іоана Хрестителя Єлизаветою) і монастир св. Герасима, і церкву Георгія Победоносця, де мироточить його гробниця. Як раз на цьому місці наша паломницька група випадково зустріла наших земляків – прочан з Волині, яких очолив єпископ Луцький і Волинський Михаїл та єпископ Сімферопольський та Кримський Климент. За такої нагоди українське священноначаліє відслужило спільний молебень до великомученика Георгія. Після того були на Мертвому морі і в храмі Древа Животворящого Хреста.
Все це наклало незабутній відбиток на мене, та думаю і на всіх хто побував в цьому паломництві. Так хочеться зберегти ці відчуття надовго. А ще хочеться вернутися на Святу землю знову і знов.
