"Сам, отже, чоловіколюбче Царю, прийди й нині нашестям Святого Духа, освяти воду оцю"
(Чин Великого Водосвяття)
З празником Господнього Богоявлення тісно злучене Велике або Йорданське Водосвяття. Ця священна традиція Східної Церкви сягає перших віків християнства.
Православна Церква знає мале й велике освячення води. У Греції є давній звичай освячувати воду малим освяченням кожного місяця.
Велике або Йорданське Водосвяття буває тільки два рази в році: в Навечір'я і на празник Господнього Богоявлення. Історики вважають, що перші подібні чини були пов'язані з хрещенням оглашених.
В першому тисячолітті Східної Церкви було в практиці тільки одне Йорданське Водосвяття, а саме в Навечір'я празника. Про це говорять Типікони і старовинні бібліотеки Єрусалима та Константинополя.
А від ХІ століття приходить звичай освячення води два рази. Типік руського Андріївського Скиту на Афоні з ХV століття говорять про два освячення - напередодні і в день свята.
Пояснено практику тим, що в Навечір'я водосвяття вважається символом колишнього хрещення оглашених, а водосвяття в день празника уже відбувається в пам'ять про Христового хрещення в ріці Йордані.
Обряди Великого Водосвяття творилися сотнями літ. Від ХІІІ сторіччя чин Водосвяття стає щораз більше зближений до нашого. І в наступних двох століттях уже набирає сучасної форми. Про Йорданське водосвяття на наших землях згадує Іпатський Літопис під 1148 р. і зве його "Водохрищі". Служебник митрополита Кипріяна (†1406) вже має наш чин Йорданського Водосвяття.
Згодом Українська Православна Церква виробила особливий обряд при Великім Водосвятті, що їх немають ані грецькі, ані інші слов'янські устави. Наприклад, московський чин Великого Водосвяття має ще крім того трикратне благословення води рукою. А от Требник митрополита Петра Могили з 1646 року приписує по першій молитві три рази хрестовидно благословляти воду горіючою свічкою; по другій молитві - трикратний подих навхрест на воду, а по третій молитві - трикратне благословення рукою, погруженою у воді. Ще у нашому народі є гарний звичай робити на річці хрести з льоду.
Від найдавніших часів Православна Церква вважає освячену йорданську воду за велику святість та приписує її чудотворну силу у справах душі й тіла. Святий Іоан Золотоустий говорить: "В цей празник в опівночі всі зачерпнувши води, приносять її додому і хоронять цілий рік... І діється дивне явище: та вода у своїй істоті не псується від довготи часу, але зачерпнута сьогодні, вона через цілий рік, а часто і два-три роки остає незіпсована і свіжа. І по такім довгім часі вона така, як і вода щойно взята із джерела". Наша Православна Церква ще має назву для йорданської води: велика агіязма (святість - грец).
Існував у давнину звичай давати тим, хто не приступає до Євхаристії давати освячену воду.
Сьогодні і завтра у наших храмах освячуюють воду. Вона не втрачає своїх властивостей, якщо її розбавити у звичайній, а навпаки - освячує всю воду. Тож обов'язково маємо в ці дні набрати з храму води і тримати її цілий рік, до нового Водосвяття.
(Чин Великого Водосвяття)
З празником Господнього Богоявлення тісно злучене Велике або Йорданське Водосвяття. Ця священна традиція Східної Церкви сягає перших віків християнства.
Православна Церква знає мале й велике освячення води. У Греції є давній звичай освячувати воду малим освяченням кожного місяця.
Велике або Йорданське Водосвяття буває тільки два рази в році: в Навечір'я і на празник Господнього Богоявлення. Історики вважають, що перші подібні чини були пов'язані з хрещенням оглашених.
В першому тисячолітті Східної Церкви було в практиці тільки одне Йорданське Водосвяття, а саме в Навечір'я празника. Про це говорять Типікони і старовинні бібліотеки Єрусалима та Константинополя.
А від ХІ століття приходить звичай освячення води два рази. Типік руського Андріївського Скиту на Афоні з ХV століття говорять про два освячення - напередодні і в день свята.
Пояснено практику тим, що в Навечір'я водосвяття вважається символом колишнього хрещення оглашених, а водосвяття в день празника уже відбувається в пам'ять про Христового хрещення в ріці Йордані.
Обряди Великого Водосвяття творилися сотнями літ. Від ХІІІ сторіччя чин Водосвяття стає щораз більше зближений до нашого. І в наступних двох століттях уже набирає сучасної форми. Про Йорданське водосвяття на наших землях згадує Іпатський Літопис під 1148 р. і зве його "Водохрищі". Служебник митрополита Кипріяна (†1406) вже має наш чин Йорданського Водосвяття.
Згодом Українська Православна Церква виробила особливий обряд при Великім Водосвятті, що їх немають ані грецькі, ані інші слов'янські устави. Наприклад, московський чин Великого Водосвяття має ще крім того трикратне благословення води рукою. А от Требник митрополита Петра Могили з 1646 року приписує по першій молитві три рази хрестовидно благословляти воду горіючою свічкою; по другій молитві - трикратний подих навхрест на воду, а по третій молитві - трикратне благословення рукою, погруженою у воді. Ще у нашому народі є гарний звичай робити на річці хрести з льоду.
Від найдавніших часів Православна Церква вважає освячену йорданську воду за велику святість та приписує її чудотворну силу у справах душі й тіла. Святий Іоан Золотоустий говорить: "В цей празник в опівночі всі зачерпнувши води, приносять її додому і хоронять цілий рік... І діється дивне явище: та вода у своїй істоті не псується від довготи часу, але зачерпнута сьогодні, вона через цілий рік, а часто і два-три роки остає незіпсована і свіжа. І по такім довгім часі вона така, як і вода щойно взята із джерела". Наша Православна Церква ще має назву для йорданської води: велика агіязма (святість - грец).
Існував у давнину звичай давати тим, хто не приступає до Євхаристії давати освячену воду.
Сьогодні і завтра у наших храмах освячуюють воду. Вона не втрачає своїх властивостей, якщо її розбавити у звичайній, а навпаки - освячує всю воду. Тож обов'язково маємо в ці дні набрати з храму води і тримати її цілий рік, до нового Водосвяття.
