За царювання імператора Лікінія було велике гоніння на християн. У вірменському місті Севастії військовим начальником був Агриколай, великий поборник ідолопоклоніння. У полку воєводи Агриколая було сорок дуже сміливих воїнів, які благочестиво вірили в Ісуса Христа. Коли про це довідався воєвода, то вирішив примусити їх принести жертву ідолам. Воїнам сповістили таке: якщо вони не принесуть жертви, то будуть позбавлені військових звань. Воїни відповіли, що про все, що їм потрібно, піклується Господь. Тоді їх замкнули у в’язниці, де вони молились і співали псалми. На другий день воїнів привели з тюрми і воєвода розхвалював їх і говорив, що буде ще більше любити, якщо вони виконають волю царя.Воїни відповіли, що вони люблять тільки свого Бога і милості шукають лише у Нього, а не у військового начальника чи ідолів. Розлютившись, воєвода наказав закувати воїнів у кайдани і кинути до темниці. Один з мучеників нагадав йому, що він не має права мучити воїнів, а лише може їх допитувати. Після цих слів Агриколай наказав відвести воїнів до в’язниці і не заковувати їх в кайдани, лише добре стерегти.
На той час до міста приїхав князь Лісій, який мав великі повноваження. Після семи днів ув’язнення воїнів привели на судилище, яке очолили Лісій і воєвода Агриколай. Воїни звернулись з молитвою до Бога і співали псалми, коли йшли від темниці до судилища. На таке видовище зібралось багато люду. Лісій хотів взяти воїнів хитрістю, обіцяючи їм військові нагороди і чини за умови, що вони принесуть жертву богам. Воїни-християни відповіли, що вони не тільки віддадуть військові чини і нагороди, але й тіло своє, бо для них найдорожчим і найпочеснішим є Ісус Христос.
Був непогожий березневий день, коли Лісій звелів загнати мучеників в озеро на всю ніч, а на березі наказав топити баню, щоб той, хто захоче врятуватись від смерті ціною відмови від віри Христової, міг в ній зігрітись. Один з воїнів не витримав холоду, відрікся від віри Христової і пішов в баню, але на порозі впав мертвим. Інші воїни не переставали молитися і славити Бога.
Серед ночі їх осяяло ясне світло. Воїн із нічної сторожі Аглаій так перейнявся вірою воїнів-мучеників, що, знявши з себе одежу, зі словами «я християнин» увійшов в озеро і став в ряди мучеників. Завдяки йому кількість мучеників не змінилася.
На другий день Лісій довідався, що воїни ще живі, наказав їх мучити, а потім умертвити, а тіла спалити, щоб християни не змогли їх поховати. Коли вогонь погас, то побачили, що кістки їх не згоріли. Лісій наказав їх вкинути в річку. Ця подія сталася в 320 р.
На третій день святі мученики з’явились єпископу Петру і попросили, щоб він забрав з річки їхні кістки. Єпископ з християнами вночі при яскравому сяянні небесних світил забрали кістки з річки і поховали їх. У 436 р. цариця Пульхерія наказала зробити срібну домовину для зберігання нетлінних кісток святих Сорока Мучеників.
Тропар свята: Страстотерпці Христові, Сорок Мучеників, що в місті Севастійському мужньо страждали, через вогонь і воду пройшовши, увійшли Ви до вічного спокою, моліть же за нас Господа, щоб мирне життя зберіг і спас душі наші, як Чоловіколюбець.
Пам'ять - 22 березня.
За матеріалами сайту Українська Автокефалія
