Душа, з'єднана, з волі Божої, з тілом, відділяється, знову ж таки, з волі Божої, від тіла, з яким раніше являла людину. Після смерті Бог здійснює Свій праведний суд, який називається, на відміну від суду останнього, всезагального судом окремим, приватним, під час якого призначається загробна доля душам померлим. Апостол Павло говорить: "...людям призначено вмерти один раз, потім же суд..." (Євр. 9;27), який, очевидно, наступає безпосередньо після смерті людини. Та коли суд здійснюється Всевідаючим Богом, для Якого моральний стан людини завжди відкритий, то суд насамперед потрібно розуміти як приведення душі до усвідомлення нею свого морального стану. Цей стан для власного усвідомлення людини відкривається за посередництвом совісті. Совість здійснює суд над діями людини і в земному житті. Після смерті ж, після зняття одягу тіла, перед оком всевидячого Бога, без сумніву, ще чіткішим і непідкупнішим стане голос совісті, що судить весь пройдений шлях життя. Так само і винесення вироку Єством всемогутнім не треба розуміти як проголошення душі суддівського рішення.