Чому ж Господь відмовив у проханні святим апостолам Якову, Іоану та їхній матері? Вони ж просили благого — місця в Царстві Христа Спасителя: Скажи, щоб оці два сини мої сіли в Твоєму Царстві — один праворуч, другий ліворуч Тебе (Мт. 20, 21). Хіба за це не можна молитися? Адже й заповідь є: шукайте перше Царство Боже; й усіх нас свята Церква вчить молитися: не відійми від нас, Господи, Небесне Твоє Царство. Чому ж Господь їм відмовив? Вони ж опісля таки одержали Царство й прославилися? Річ у тім, що вони самі привласнювали собі Царство, й не просто Царство, а найпочесніше місце в ньому. Але не можна привласнювати не тільки певний ступінь слави в Царстві, а й саме Царство, бо цей дар залежить тільки від волі Небесного Отця, котрої нам не можна знати, навіть якщо точно виконаємо всі умови. Не моє це давати, — каже Господь, — лише — кому мій Отець приготував. Оце ж нам наука із сьогоднішнього Євангелія: не присвоювати собі Царства, а, всіма силами трудячись задля його одержання, саме одержання передати Божій волі, очікувати його, як милости нашого Небесного Отця; трудитися й очікувати, без домагань, кажучи собі: ми нік¬чемні слуги, хоч би і зробили все, що звелено.

Джулі була пригнічена. Здавалось, в її житті немає справедливості. Іноді вона просто хотіла згорнутись у куточку і сховатись там назавжди. Ніщо не може бути кращим , ніж почувати себе самотнім, відкинутим та нелюбом. Їй здавалось, що ніхто не переживав, чи жива вона, чи мертва.
Похід в універмаг, з його шумною музикою та яскравим світлом, змусив її відчувати себе ще гірше. Люди метушливо рухались не знаючи про її існування. Її серце боліло, так як вона зрозуміла, що є непомітною для оточуючих людей.
Все здавалося похмурим. Вона не мала з ким поговорити, кому довіритись і ніхто не проявляв інтерес вислухати її. А все тому, що люди були дуже зайняті своїм власним життям, щоб возитися з її проблемами. Джулі йшла в проході де був предмет, який вона шукала. Вона нічого не бачила крізь сльози на її очах. Який сенс жити в такому випадку? Хто б переживав, якби вона раптово зникла? Коли вона підійшла до пункту призначення, щоб купити заплановане, до неї підійшов чоловік і сказав найдобріші слова, які вона не чула протягом довгого періоду часу.

Наша ціль на землі - це перебування в Царстві Божому, тоді в нас ввійде добра стурбованість. Ця стурбованість рано чи пізно перенесе нашу душу в область духовну, де душа знайде в достатку кисень, оживе і високо злетить. Бог наділив людину розумом не для того, щоб вона думала, як знайти самий швидкий спосіб переміщення з однієї точки світу в іншу, а щоб вона перш за все думала про головне: як досягнути кінцевої цілі — прийти до Бога, досягнути істинної країни, раю. Як тільки в людині виникає добра стурбованість, вона починає слідкувати за тим, чого їй не вистачає, як це можна досягнути і отримує духовну користь.

В п’яту неділю Великого посту, присвячену преподобній Марії Єгипетській, перед тижнем, підготовчим до Страсних днів, Церква досягає повноти покаяння. До свого навернення до Господа Марія поведінкою своєю була сучасною, дуже сучасною – безсоромна жінка з наймолодших літ. Але, якщо раніше таке життя засуджувалось, тепер цією ганьбою хваляться, пропагують цю клоаку, цей злочинний гріх, як щось прекрасне, як щось ароматне. Все робиться в нашій країні, щоб перетворити дівчат на Марій Єгипетських без покаяння. З раннього дитинства починається злочинне розбещення. В школах влаштовують конкурси краси для третьокласниць, на кшталт нещодавнього вступу в піонери; про конкурси стриптизу серед п’ятнадцятилітніх оголошують по телебаченню і радіо, а залучення дітей до проституції стає звичним бізнесом. Під’їжджає до школи якийсь пройдисвіт на іномарці, підходить до восьмикласниць на перерві: «Дівчата, хто хоче заробляти після уроків? Чотири дні на тиждень». Він не боїться, що його затримає міліція, що отримає термін за статтею, яка існує: їхній час, їхня влада, їхня стихія. Чому ж мовчать батьки? Час їм влаштовувати самосуд, якщо не захищає держава.