Наша віра в єдиного Бога у Святій Тройці і в Господа Ісуса Христа дає нам право зватися християнами, благодатне єднання наше з Сином Божим і Спасителем у таїнствах Святої Православної Церкви прилучає нас до числа її духовних дітей і тому нас урочисто називають чадами Церкви. Проте ніхто з нас не може заперечувати, що ці почесні найменування можуть лишитися тільки словесними назвами, якщо віра наша не матиме підтвердження ділами нашого життя.
Під час земної проповіді Господь Ісус Христос не раз звертав увагу Своїх слухачів на потребу засвідчувати духовне багатство ділами. Хіба не свідчать про це такі застереження Спасителя: «Не всякий, хто каже Мені: Господи! Господи! — увійде в Царство Небесне, а той, хто чинить волю Отця Мого, що на небесах» (Мф. 7, 21); «Коли ви любите тих, що вас люблять, то якої вам нагороди? Чи не те ж і митарі чинять?» (Мф. 5, 46); «Нехай світить світло ваше перед людьми, щоб вони бачили добрі діла ваші й прославляли Отця вашого Небесного» (Мф. 5. 16). Отже, Господь хоче від нас такого життя й поведінки, які б цілком відповідали нашому християнському покликанню.

Багатий честолюбний юнак звернувся до учителя із проханням, аби той допоміг йому досягнути справжньої величі. Мудрець дав йому дивне завдання: "Рушай у мандрівку по країні і плати людям, аби тебе прозивали і проклинали. Чини так рік".
Хлопець міряв дороги і шляхи міст і сіл, роздавав гроші і просив, щоб його якнайдошкульніше ображали. Усі мали його за шаленця.
Коли минув рік, хлопець повернувся до вчителя, а той йому сказав: "Тепер можеш їхати до Атен".

Один молодий лицар був відомий своїм розпусним способом життя. Монах намагався напоумити лицаря, що він ризикує постати перед судом Божим з душею, обтяженою гріхами.
"Нема чого боятися, — легковажно відповів лицар. — Тобі ж відомо, що Господь Бог добрий і милосердний. Перед смертю я промовлю три слова, які принесуть мені вічне спасіння. Скажу: "Господи, змилуйся і прости".
Монах похитав головою, а лицар, сміючись, знову взявся за своє.

Вже традицією для Львівського православного молодіжного братства Пресвятої Богородиці на честь ікони Її "Нев'янучий Цвіт" стало проведення на початку Успенського посту паломницької подорожі-прощі до цілющого джерела Матері Божої у с.Заглина Жовківського благочиння. Цього року 13 серпня 2011 року з благословення Високопреосвященного Димитрія митрополита Львівського і Сокальського члени Братства та гості з Києва, Рівного та Луцьку розпочали свій паломницький хід, як звично, із ранішньої молитви.

Святий папа Сікст був родом з Афін, де отримав чудову освіту. Він проповідував Євангеліє в Іспанії. Після мученицької кончини святого папи Стефана (253-257), Сікста було обрано римським єпископом. Це був період правління імператора Валеріана (263-259) - активного гонителя християн. А тому бути папою, означало йти на вірну смерть.
Так і сталося - в скорому часі папу Сікста було схоплено і приведено на суд імператора Валеріана, після чого кинуто до в'язниці. Коли його вели, на шляху Сіксту зустрівся архідиякон Лаврентій, який також виявив бажання постраждати за ім'я Христове. «Я старець і йду на легку смерть - відповів святий Сікст - а тебе чекають більш жорстокі страждання. Знай, що через три дні після моєї смерті і ти також підеш за мною». Після цього він звелів Лаврентію продати церковні скарби і все отримане роздати нужденним християнам. Все це виконав архідиякон про що доповів святому Сіксту, коли останнього вели на страту.
Пам'ять - 23 серпня (нов. стиль).