
Один композитор, співак, після гастролей в Америці розповідав: “Ви не уявляєте, які там негарні жінки. Будь-яка з наших дівчат там могла би бути актрисою кіно, фотомоделлю. В нас найгарніші жінки, але ми цього абсолютно не цінуємо. Жінки в Росії дуже швидко старішають (на відміну від західних). Вони загнані роботою, побутом і важким життям». Цей чоловік розповів, що сам за молодих літ не жалів дружину, не розумів, наскільки важка жіноча доля: ведення господарства, виховання дітей…У них багато років не було пральної машини, і дружині доводилось прати руками. Але потім він зрозумів, що не жаліти дружину – значить наносити шкоду своєму сімейному щастю і самому собі, та почав всіляко намагатись допомогти їй, порадувати її.

Кажуть, до дружини треба ставитись, як до коня. Здається, що це звучить грубо, але, якщо розібратись, більшість чоловіків навіть так до своїх дружин не ставляться. Адже коня, щоб він працював, треба годувати, напувати, доглядати, прогулювати. Коня не можна заганяти, інакше він надірветься і не зможе тобі слугувати. Взагалі, це дуже тонка, примхлива тварина. Недарма саме кінь в селянських сім’ях був головним годувальником. Найбідніших селян називали безкінними, тобто такими, що не мали навіть одного коня.
Наші жінки, звиклі до всього, користуються великим успіхом за кордоном, це правда. Існують цілі служби, інтернет-сайти «Заміж за іноземця». Чоловіче населення катастрофічно зменшується. А, наприклад, в Німеччині чоловіків більше, ніж жінок. Не кажучи вже про те, що наші дівчата красивіші, добріші і не зіпсовані ідеями емансипації. Ось так ми втрачаємо наших жінок.
А. Ільїн, автор книги «Жіноче щастя», пише: «Коли в Німеччині я запитав, чому слов'янські жінки настільки популярні, мені розповіли про одну російську дружину, яка не покинула чоловіка, коли в нього стався серйозний перелом ноги. – То й що? – нічого не зрозумів я. – Вона не пішла від нього, - повторили мені. – То й що? Адже я спитав, чому ви любите слов'янських жінок. А ви мені розповідаєте про переломи! І тут я почав усвідомлювати, в чому річ. Справа в емансипації і в тому, що з хворим чоловіком жити дуже важко і дуже збитково. Тому набагато раціональніше – не жити. А наші жінки – хоч з паралізованим алкоголіком».

Одного разу на радіостанцію «Радонеж» зателефонувала жінка і сказала: «Вся надія на відповідальних православних чоловіків». І отець Димитрій Смирнов, що вів тоді передачу, відповів приблизно так: «Та де ви бачили цих відповідальних православних чоловіків? Я двадцять п’ять років служу в церкві, є настоятелем декількох церков, і можу сказати: якщо чоловік тобі щось обіцяє, то, зазвичай, не робить. У нас все тримається на жінках, от вони дійсно відповідальні». Є відомий вислів: «Білі хустини врятували Церкву під час радянської влади».
Так, у нас вкрай мало чоловіків. Дуже маленька середня чоловіча тривалість життя і дуже висока смертність. А знаєте чому? Тому що у нас величезна кількість чоловіків помирає від алкоголю та інших пороків. В сотні разів більше, ніж жінок. Тут є про що подумати.
Все це я кажу не для того, щоб принизити чоловіків і проголосити загальну емансипацію жінок. Чоловік і жінка створені Богом як дві абсолютно різні істоти. Один без одного вони жити не можуть. Чоловік і жінка покликані доповнювати один одного. Бог створив Адама і Єву лише для одного – для любові. І ми також покликані любити та берегти один одного.
Іноді православні (та й не тільки) чоловіки уявляють ідеал жінки таким чином. Дружина сидить вдома, виховує дітей, веде домашнє господарство, ніде не працює і чекає на чоловіка, готуючи йому смачну вечерю. Цей образ взятий з дореволюційного часу, коли, в основному, так і було. Чоловік годував сім’ю, дружина займалася домом. Але згадаймо, якими були життєвий устрій і освіта до революції. Освіта була роздільною. Хлопці та дівчата вчилися окремо і в гімназіях, і в інших навчальних закладах. При тому, юнаків навчали чоловічих спеціальностей (наприклад, в Інженерному корпусі), а дівчат навчали жіночим заняттям: бути дружинами, вести господарство (наприклад, в Інституті шляхетних дівчат навчали мовам, музиці, танцям, малюванню та іншим дисциплінам). Навіть серед представників таких професій, як лікар, вчитель, жінки зустрічались дуже рідко. Тільки з кінця ХІХ століття жінкам було дозволено вступати вільними слухачками або студентками в деякі університети. Більша частина жіночого населення взагалі не працювала, а вела господарство і ростила дітей.
Переносити категорії царської Росії в наш час – означає не рахуватися з дев’яностолітньою післяреволюційною історією, коли жінки навчались в усіх внз, нарівні з чоловіками. На жаль, повернення до минулого немає. Для цього довелося би повністю перебудувати побутову та освітню системи.


Священик Павло Гумеров, © Православие.Ru
Переклад українською: Оля Титова, Православний молодіжний веб-портал hram.lviv.ua