Коли мені доводилось брати участь у вирішення сімейних конфліктів, майже завжди я ставав на сторону жінки (нехай простять мені чоловіки) з двох причин. По-перше, жінка – сосуд немічний (1 Пет. 3,7), як говорить апостол Петро. Які до неї можуть бути питання? Якщо ти вважаєш себе чоловіком і головою сім’ї, то як міг довести ситуацію до кризи? Який ти після цього господар? По-друге, наші чоловіки справді часто негідно і несправедливо поводяться зі своїми дружинами.Один композитор, співак, після гастролей в Америці розповідав: “Ви не уявляєте, які там негарні жінки. Будь-яка з наших дівчат там могла би бути актрисою кіно, фотомоделлю. В нас найгарніші жінки, але ми цього абсолютно не цінуємо. Жінки в Росії дуже швидко старішають (на відміну від західних). Вони загнані роботою, побутом і важким життям». Цей чоловік розповів, що сам за молодих літ не жалів дружину, не розумів, наскільки важка жіноча доля: ведення господарства, виховання дітей…У них багато років не було пральної машини, і дружині доводилось прати руками. Але потім він зрозумів, що не жаліти дружину – значить наносити шкоду своєму сімейному щастю і самому собі, та почав всіляко намагатись допомогти їй, порадувати її.
Кажуть, до дружини треба ставитись, як до коня. Здається, що це звучить грубо, але, якщо розібратись, більшість чоловіків навіть так до своїх дружин не ставляться. Адже коня, щоб він працював, треба годувати, напувати, доглядати, прогулювати. Коня не можна заганяти, інакше він надірветься і не зможе тобі слугувати. Взагалі, це дуже тонка, примхлива тварина. Недарма саме кінь в селянських сім’ях був головним годувальником. Найбідніших селян називали безкінними, тобто такими, що не мали навіть одного коня.
Наші жінки, звиклі до всього, користуються великим успіхом за кордоном, це правда. Існують цілі служби, інтернет-сайти «Заміж за іноземця». Чоловіче населення катастрофічно зменшується. А, наприклад, в Німеччині чоловіків більше, ніж жінок. Не кажучи вже про те, що наші дівчата красивіші, добріші і не зіпсовані ідеями емансипації. Ось так ми втрачаємо наших жінок.
А. Ільїн, автор книги «Жіноче щастя», пише: «Коли в Німеччині я запитав, чому слов'янські жінки настільки популярні, мені розповіли про одну російську дружину, яка не покинула чоловіка, коли в нього стався серйозний перелом ноги. – То й що? – нічого не зрозумів я. – Вона не пішла від нього, - повторили мені. – То й що? Адже я спитав, чому ви любите слов'янських жінок. А ви мені розповідаєте про переломи! І тут я почав усвідомлювати, в чому річ. Справа в емансипації і в тому, що з хворим чоловіком жити дуже важко і дуже збитково. Тому набагато раціональніше – не жити. А наші жінки – хоч з паралізованим алкоголіком».
Поставлю декілька риторичних запитань. Багато ви бачили жінок, які би після важкого трудового тижня відпочивали на риболовлі, полюванні або з друзями за пивом? Чоловіки – повсюдно. Хто бере дітей після розлучення і потім ростить, годує, ставить на ноги? І нарешті, кого більше в храмі на службі: чоловіків чи жінок? На цьому зупинимося трохи докладніше.Одного разу на радіостанцію «Радонеж» зателефонувала жінка і сказала: «Вся надія на відповідальних православних чоловіків». І отець Димитрій Смирнов, що вів тоді передачу, відповів приблизно так: «Та де ви бачили цих відповідальних православних чоловіків? Я двадцять п’ять років служу в церкві, є настоятелем декількох церков, і можу сказати: якщо чоловік тобі щось обіцяє, то, зазвичай, не робить. У нас все тримається на жінках, от вони дійсно відповідальні». Є відомий вислів: «Білі хустини врятували Церкву під час радянської влади».
Так, у нас вкрай мало чоловіків. Дуже маленька середня чоловіча тривалість життя і дуже висока смертність. А знаєте чому? Тому що у нас величезна кількість чоловіків помирає від алкоголю та інших пороків. В сотні разів більше, ніж жінок. Тут є про що подумати.
Все це я кажу не для того, щоб принизити чоловіків і проголосити загальну емансипацію жінок. Чоловік і жінка створені Богом як дві абсолютно різні істоти. Один без одного вони жити не можуть. Чоловік і жінка покликані доповнювати один одного. Бог створив Адама і Єву лише для одного – для любові. І ми також покликані любити та берегти один одного.
Іноді православні (та й не тільки) чоловіки уявляють ідеал жінки таким чином. Дружина сидить вдома, виховує дітей, веде домашнє господарство, ніде не працює і чекає на чоловіка, готуючи йому смачну вечерю. Цей образ взятий з дореволюційного часу, коли, в основному, так і було. Чоловік годував сім’ю, дружина займалася домом. Але згадаймо, якими були життєвий устрій і освіта до революції. Освіта була роздільною. Хлопці та дівчата вчилися окремо і в гімназіях, і в інших навчальних закладах. При тому, юнаків навчали чоловічих спеціальностей (наприклад, в Інженерному корпусі), а дівчат навчали жіночим заняттям: бути дружинами, вести господарство (наприклад, в Інституті шляхетних дівчат навчали мовам, музиці, танцям, малюванню та іншим дисциплінам). Навіть серед представників таких професій, як лікар, вчитель, жінки зустрічались дуже рідко. Тільки з кінця ХІХ століття жінкам було дозволено вступати вільними слухачками або студентками в деякі університети. Більша частина жіночого населення взагалі не працювала, а вела господарство і ростила дітей.
Переносити категорії царської Росії в наш час – означає не рахуватися з дев’яностолітньою післяреволюційною історією, коли жінки навчались в усіх внз, нарівні з чоловіками. На жаль, повернення до минулого немає. Для цього довелося би повністю перебудувати побутову та освітню системи.
Звичайно, для матері, дружини на першому місці має бути родина, і реалізовувати себе вона повинна не на шкоду сім’ї. Але вимагати від жінки, щоб вона повністю віддала всі сили і час чоловікові та дітям, теж не можна. Праця господарки часто непомітна, але дуже важка. І в цій праці буває іноді потрібен якийсь продих. Комусь хочеться закінчити освіту, комусь працювати з невеликим навантаженням, щоб не втратити кваліфікацію. І добре, коли це можна втілити в життя. Проте, знову ж таки, це не обов’язково. Деякі мами чудово себе реалізують, займаючись власними дітьми, навчаючи їх рукоділлю або музиці. Скільки сімей, стільки й ситуацій. Але завдання чоловіка не відкидати бажання дружини мати інші заняття, окрім ведення господарства, як забаганку, а, наскільки можливо, допомогти їй в цьому.
Ще трохи посварю наших чоловіків. Коли ми залицялися до наших майбутніх дружин, то приділяли їм багато часу, говорили компліменти, дарували квіти. Чи часто ми це робимо зараз? Невже вони цього не варті? А як же це чудово: купити хоча б одну квітку і подарувати просто так, не на свято, а просто тому, що сьогодні, наприклад, неділя. А коли ми востаннє водили кохану в театр, музей, на концерт? Або гуляли разом, ведучи душевну бесіду? Як добре іноді, вклавши дітей, приготувати щось смачне і посидіти, повечеряти вдвох. Такі щасливі хвилини любові сприяють укріпленню та оновленню стосунків. Подружжя ніби повертається в той час, коли були нареченими або святкували медовий місяць. Священик Павло Гумеров, © Православие.Ru
Переклад українською: Оля Титова, Православний молодіжний веб-портал hram.lviv.ua
