Ісус Христос,знаходячись в Капернаумі,прийшов на берег Галилейського озера. До Нього зібралось багато народу. Він ввійшов у човен і сів, а народ стояв на березі, і з човна почав навчати народ притчами.

Наше життя- це симфонія, в якій люди-оркестранти, а Диригент- Господь. Кожен із нас тримає в руках найдорожчий музичний інструмент, який у поєднанні із талантом може дуже добре звучати. А симфонія чомусь не звучить... Чому? Здавалось би все є: талановиті музиканти, найкращі інструменти, геніальний Диригент. А симфонія не звучить тому, що оркестранти просто зазналися: "Навіщо нам той Диригент,коли ми самі добре граємо?" Або ж час від часу поглянуть на Нього, і знову опускають погляд у партитури, виконуючи своє соло. Кожен хоче грати найкраще, найголосніше, щоб його почули, самі в той час не чуючи як Диригент тихим голосом благає: "Погляньте на мене! Я тут...!" Безмежна доброта Диригента не дозволяє Йому нагримати на своїх підлеглих. І далі гуде наш оркестр, далі терпеливо диригує Маестро, бо знає, що деякі музиканти таки ще слухають Його. І доки будуть такі музиканти, Він не опустить своєї диригентської палички...

Трилітній Олександр:
– Розкажи мені про злого вовка.
Десятилітня Оксана:
– Немає злих вовків, є тільки вовки нещасливі.

Немає лихих людей...

Мама, як звичайно, покликала з кухні:
– Прошу до столу. Все готове!
Її чоловік, який читав, і два сини, що дивилися телевізор, швидко відгукнулися і з шумом сіли до столу. Прийшла господиня, але замість пахучих страв, кинула на стіл жменьку сіна.
– Це що?! – закричали всі разом.
– Чи ти здуріла? – спитав її чоловік.
Господиня спокійно подивилася на них і сказала:
– Я думала, що ви не звернете на це уваги. Вже двадцять років готую для вас і ніколи ще не почула жодного слова, з якого я могла б зрозуміти, що ви жуєте не сіно.

Йшов собі полем подорожній – і раптом у траві побачив якийсь предмет дивної форми.
– Це змія, – подумав він.
Змія кинулась на нього і вкусила.
Пізніше тією ж дорогою йшов інший подорожній. Він також побачив предмет дивної форми.
– Це птах, – подумав він.
Затріпотіли крила, і птах полетів у небо.

Місіонер, який прожив в Японії багато років, і відомий співак, що пробув там тільки два тижні, поверталися до Америки одним літаком. У Нью-Йорку місіонер побачив великий натовп прихильників співака, які вітали його радісним криком...
– Господи, я нічого не розумію, – прошепотів місіонер.
– Я пожертвував 42 роки для Японії, а він пробув тільки два тижні, і тисячі людей вітають його з повернення додому – мене ж ніхто не зустрічає.
Господь відповів:
– Сину, та ж ти ще не повернувся до свого дому.

Одного дня сатана знайшов собі дуже потішну забавку. Це було диявольське дзеркало, що мало магічну властивість: воно спотворювало все добре і гарне, а огидне й погане видавалося в ньому гарним.
Сатана мандрував з тим дзеркалом по цілому світі. Й усі, хто дивився в нього, здригалися від огиди: замість себе вони бачили жахливу, страхітливу істоту.
Лукавий дуже тішився своїм дзеркалом: чим огиднішими були речі, тим більше вони йому подобалися. Одного разу відображення в дзеркалі так припало йому до вподоби, що він зайшовся сміхом, – аж раптом дзеркало вилетіло йому з рук і розбилося на мільйони скалок. Сильний і злий ураган розніс їх по цілому світу.
Деякі скалки були менші від макового зернятка й запорошили очі багатьох людей. Ці люди почали бачити тільки те, що було зле і погане..

Є люди, які не знають, наскільки важливо те, що вони існують.
Є люди, які не знають, як багато для інших важить сама їхня поява у чийомусь житті.
Є люди, які не знають, скільки радості дарує іншим їхня усмішка.
Є люди, які не знають, яким добрим для інших є їхня близькість.
Є люди, які не знають, на скільки біднішими інші почувались без них.
Є люди, які, не знають, що вони – дарунок небес.
Але могли б знати, якби ми їм про це розповіли. 

Просив Тебе, Боже, щоб дав сили реалізувати мою мету.
Ти ж зробив мене слабким, щоб навчився слухати в покорі.
Просив у Тебе здоров'я, щоб міг учинити великі справи.
Ти зробив мене хворим, щоб міг робити добрі справи.
Просив Тебе про багатство, щоб бути щасливим, - дав убогість, щоб став мудрим.
Просив про владу, щоб люди прийняли мене, -
Зробив мене немічним, щоб мав потребу в Богові.
Просив за речі, щоб тішитись життям, -
Дав мені життя, щоб втішався речами.
Не отримав нічого з того, про що просив, але отримав те, чого сподівався.
Не зважаючи на те, що жодне з моїх прохань не було виконане,
Моя найглибша молитва була почута
Тепер відчуваю себе ще більше блаженним!

- Навіщо щодня йдеш до лісу?
- Щоб молитися.
- Але хіба Бог не всюди?
- Звичайно, Бог усюди!
- І Бог той самий у кожному місці?
- Так. Бог у кожному місці той самий.
- То чому ж на молитву свою ти вирушаєш до лісу?
- Бо в лісі я не той самий.

Якось одна дівчинка подала своїй учительці листочок із своїм особистим "рецептом для життя". Написала: "Потрібно чотири обійми на день, щоб прожити. Потрібно вісім обіймів на день, щоб якось іти вперед. Потрібно дванадцять обіймів на день, щоб рости".

Полюбив бідний студент багату дівчину. Одного разу вона запросила його на свій День народження.
На ювілей єдиної доньки батьки запросили багато гостей, людей достойних, із відомих родин. Приходять вони завжди із дорогими подарунками, змагаються один з одним: хто із них більше вразить іменинницю. А що може подарувати бідний студент, крім свого люблячого серця?