Сьогодні, 6 серпня, Церква вшановує пам’ять святих страстотерпців князів Бориса і Гліба - синів рівноапостольного князя Володимира Великого, просвітителя Київської Руси-України. Сьогодні 1000 років від їх мученицької блаженної кончини. Агіографічна традиція, як і літописна, зберегла для нас чітку розповідь про вбивство князів їхнім братом Святополком, якому дали прізвисько Окаянний. Правда, є і інші версії вбивства, які переважно грунтуються на варяжських джерелах, на так зв. "сагах". За однієї із таких версій князів «погубив» Ярослав Мудрий. Факти, версії для істориків важлива річ. Але нажаль ті, хто пишуть нашу давню історію, не завжди відчувають духовно-психологічний стан суспільства києво-руської доби, часто його демонізуючи, приписуючи князям і їх літописцям давньої Руси-України політичну кон’юктуру у переписуванні літописів, фальсифікації подій. Так, я не зовсім відкидаю ці факти і не ідеалізую тих часів, але ж і не прибічник тотальних фальсифікацій в добу києво-руської історії. Треба завжди пам’ятати, що духовно-ціннісні орієнтири тих часів були зовсім іншими від теперішніх. Православна Церква в Київській Русі-Україні сформувала своєрідну філософію життя, яку згодом на початку ХІІ ст. кн. Володимир Мономах назвав мудрістю "страху Божого". "Ця філософія була сформована у тодішніх перлинах нашої церковної писемності, тримала у вічній напрузі дух тодішньої державної еліти і була зібрана у різних "Грамотицях", "Поученіях", "Словах", "Ізборниках" і "Патериках". Символи, слова і образи, зосередженні в цій києво-руській літературі були знаряддям масової сугестії і творенням національної душі та самоідентичності українського народу", - писав Дмитро Донцов.

Старший син великого князя Київського Володимира Мономаха Мстислав народився в 1076 році й у святому хрещенні був названий Федором.

Його батько, внук Ярослава Мудрого, один із найвидатніших державних діячів українського середньовіччя, князював у Києві в 1113-1125 роках. Боровся за зміцнення центральної княжої влади та єдності Київської Руси, проти занепаду родової солідарності Київської династії. Мати — донька англійського короля Іарольда-Гіта. Після загибелі батька в 1066 році в битві при Гасгінгсі змушена була втікати до Фландрії, а потім до Данії. Там і вирішив данський король Свен видати юну королівну за руського князя Володимира Мономаха, який майже за 40 років стане великим князем Київським. Довгим був шлях королівни до Новгорода, де її зустрів Володимир зі своїм двоюрідним братом Глібом, князем Новгородським. Після короткого перепочинку князь і королівна вирушили до Турова, удільного володіння князя. Там і відбулося їхнє весілля. Від цього щасливого шлюбу народилося дев’ять синів і три дочки, Але старший серед них був Мстислав — Федір, який у пам’ять про знаменитого діда мав ще й третє ім’я Іарольд. Це про нього в Літописі Руському 1 червня 1076 року є запис: “У сей же рік родився у Володимира син Мстислав, онук Всеволодів”.
День пам’яті благовірного князя Мстислава відзначається 28 квітня, а також 23 жовтня у складі Собору Волинських святих.

У середині XIV ст. Литовським язичницьким князівством управляв князь литовський Ольгерд Гедимінович. Він завжди прагнув розширювати свої володіння за рахунок білоруських, українських і навіть російських земель.

Ще коли княжив його батько, Ольгерд прийняв святе хрещення, але не по вірі і по любові до Господа, а чисто з житейських меркантильних міркувань. Княжити він почав у 1341 році, і з метою прибрати до своїх рук вітебські землі, мав бажання оженитися на вітебській княжні Марії Ярославівні. Ольгерд добре розумів, що благочестива православна княжна не вийде заміж за язичника, а тому формально став християнином.

Марія ж, навпаки, ставши великою княгинею Литовською, багато зробила для поширення Християнської віри на цих землях. У литовській столиці Вільні на місці старого язичницького капища побудувала чудесний храм на честь преподобної Параскеви, у Вітебську спорудила аж два храми. Проте коротким було її земне життя. У 1342 році княгиня Марія відійшла до Господа і була з великими почестями похоронена в побудованому нею храмі Преподобної Параскеви.

Пам'ять - 27 квітня (за новим стилем).

У багатостраждальній історії України період з XV по XVIII ст. — це постійні розбійницькі набіги татар і турок на наші землі. Вони руйнували міста і села, захоплювали худобу, майно, а головне — молодий і працездатний люд. Із хлопців формували яничарське військо, інших бранців продавали в рабство на невільницькому базарі, що існував у Криму в м. Кафі (тепер Феодосія). За даними Малої енциклопедії Українського козацтва (Київ — Запоріжжя, 2002), протягом цього часу було вбито чи полонено щонайменше 2-2,5 млн. мешканців України.

Одним із таких бранців був українець Павло — невільник. Рік і місце народження його невідомі. Але відомо, що він потрапив у татарський полон ще в юному віці і у Кафі був проданий у столицю турецьку Константинополь. Правда, тоді вже місто називалося Стамбулом, оскільки було завойоване турками в 1453 році.

Пам'ять - 16 квітня.

Преподобна Марія Єгипетська народилась V cт. в Єгипті. В дванадцять років покинула батьків і відправилась в Олександрію, де стала блудницею. Одного разу, коли крізь місто йшли паломники до Святої Землі, вона приєдналась до їх мандрів, але не для покаяння, а щоб мати нових клієнтів. З паломниками вона дійшла до Єрусалиму і вирішила зайти в храм Гробу Господнього. Та невідома сила не пускала її всередину. Усвідомивши свою гріховність, вона вклякла перед іконою Богородиці, що знаходилась в притворі храму. Після молитви, блудниця змогла зайти і вклонитись Животворячому Хресту. Повернувшись до образу Пречистої Діви, в молитві вона почула голос: "Якщо підеш за Йордан, то отримаєш блаженний спокій".

Так почалось її нове життя: перетнувши ріку і поселившись в пустелі, в повній самотності і покаянних молитвах вона провела 47 років. Перші з них її мучили спогади і спокуси недавнього життя.

Першим її навідав ієромонах Зосіма. За уставом, на час Великого посту, чернець пішов із Йорданського монастиря в пустелю для посту і молитви. Там він зустрів пустельницю, з якою поділився половиною свого гіматія, бо весь її одяг уже давно зітлів. Під час молитви Зосіма побачив: вона припіднялась над землею висотою в лікоть, цитуючи тексти Біблії.

Належить шанувати святих як друзів Христових, як дітей і спадкоємців Божих, як говорить євангелист Іоан Богослов: «А тим, які прийняли Його, що вірують в ім’я Його, дав силу дітьми Божими бути» (Ін. 1: 12). Тому вони вже не раби, але сини. «А якщо сини, то і спадкоємці: спадкоємці Божі, співспадкоємці Христу» (Рим. 8: 17). І Господь у святих Євангеліях говорить апостолам: «Ви друзі Мої. Не називаю вас більше рабами, бо раб не знає, що робить господар його» (Ін. 15:14 – 15). Якщо Творець всіх і Господь називається Царем царюючих. Господом володарюючих і Богом богів (Одкр. 19: 16; Пс. 49: 1), то, без сумніву, і святі є богами, володарями і царями. Їхній Бог є і називається Богом, Господом і Царем. «Я є, — говорить Він Мойсею, — Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова» (Вих. 3, 6). І самого Мойсея Бог поставив богом над фараоном. Я називаю їх богами, царями і володарями не за єством, але тому, що вони царювали і володарювали над пристрастями і зберегли непошкодженим образ Божий, за яким і були сотворені (бо царем називається і образ царя), а також і тому, що вони за власним волевиявленням з’єдналися з Богом, прийняли Його в оселю (свого) серця і, причастившись Його, стали за благодаттю тим, чим Сам Він є за єством. Тому як не шанувати тих, які отримали найменування слуг, друзів і синів Божих? Бо честь, що віддається усердним зі співробітників, вказує на прихильність до спільного Владики.

Тропар, глас 4
Як до апостолів подібні і вселенної вчителі, Владико всіх моліте, щоб мир вселенній дарував і душах нашим велику милість.

Величання
Величаємо вас, святителі Христові: Василію Великий, Григорію Богослове та Іоане Золотоустий, і шануємо святу пам'ять вашу, бо ви молите за нас Христа Бога нашого.

Кондак, глас 2
Священних і богонатхненних проповідників і вселенських учителів прийняв Ти, Господи, у блаженство святих Твоїх і упокоєння. Труди бо їх і смерть прийняв ТИ більше від усякої жертви, Єдиний, що прославляєш святих Твоїх.

Ще не так давно, 14 січня, ми відзначали пам’ять святителя Василія Великого, сьогодні, 7 лютого, черга святкувати пам’ять святителю Григорію Богослову, а післязавтра, 9 лютого, звершуємо пам’ять перенесення мощів святителя Іоана Золотоустого, а ще через кілька днів Церква покличе нас святкувати їм, усім трьом, соборну пам’ять. Це відбудеться 12 лютого і називатиметься це свято Собором вселенських учителів і святителів: Василія Великого, Григорія Богослова та Іоана Золотоустого. Ось так, майже протягом місяця ми святкуватимемо пам’ять всім трьом святителям окремо і разом. Ми часто посилаємося на їхні думки і висловлювання у своїх працях і проповідях, називаємо їх найбільшими і найвидатнішими отцями і вчителями Церкви і, разом з тим, так мало, майже хрестоматійно, про них знаємо.