Таїнства Православної Церкви (продовження, ч.2)

У попередній статті ми розпочали публікацію цікавої лекції отця Михайла Садовського на тему «Таїнства Православної Церкви» із із бесіди у вересні, в якій подали розповідь про Таїнство Хрещення. Сьогодні публікуємо продовження лекції.

Миропомазання - християнське Таїнство прийняття Дарів Святого Духа (мудрості, розуму, ради, мужності, знання, побожності та страху
Божого). Таїнство Миропомазання йде з одкровення Божого. Ісус Христос під час Тайної Вечері пообіцяв Своїм апостолам послати «іншого Утішителя..., Духа істини, що перебуватиме з ними повіки» (Ів. 14, 16-17). А перед вознесінням він наказав своїм учням, щоб вони не покидали Єрусалиму, але чекали на «обіцянку Отця», бо через кілька днів усі вони будуть охрещені „Духом Святим” (Ді. 1, 4-5). Тож після Христового вознесіння на небо Апостоли не покидали Єрусалиму, але в очікуванні обітниці Святого Духа перебували («однодушно на молитві з Марією, матір'ю Ісуса» (Дії, 1, 14)). Ще задовго до приходу Христа Господь Бог через пророка Йоіла пообіцяв «зілляти свого Духа на всяке тіло», тобто на кожну віруючу людину. Ту саму обітницю Святого Духа, що його мали прийняти всі ті, які увірують у Нього, повторив теж Ісус Христос за час свого земного життя. Тому-то святий апостол Петро уже перших християн запевняв, що і вони після свого хрещення «приймуть дар Святого Духа», як пообіцяв Христос. Ми знаходимо в книзі Діянь, коли самаряни прийняли хрещення, але не прийняли ще Духа Святого і апостоли Петро й Іоан були спеціально послані на те, щоб на них покласти руки і вони прийняли Духа Святого. Згодом, це накладення рук єпископом було замінено на помазання миром через збільшення числа християн. Ми бачимо що форми змінюються, а сама суть, ядро зберігається, чим ще раз підкреслюється, що Таїнства - це не магія, в якій головним є тільки зовнішнє звершення ритуалу.

Покаяння - одне з Таїнств, із котрим кожна віруюча людина зустрічається найчастіше у своєму житті. Це - примирення з Богом та відновлення благодаті Хрещення. Можна спостерігати в сучасному суспільстві таку тенденцію, що нібито воно полягає тільки в тому, що потрібно згадати всі гріхи і обов'язково переказати їх священикові. Це помилкове твердження, тому що всіх гріхів ми ніколи не згадаємо і не перекажемо, бо немає такої й хвилини, щоб ми не так подумали, не так глянули, не так відчули, гріхів безліч. Бог знає всі наші гріхи, Він знає нашу душу і найпотаємніші почуття, бажання та думки.
Не потрібно перетворювати його у «звіт проведеної роботи»; потрібне покаяння людини, усвідомлення нею своєї гріховності. Говорити слід про те, що людину мучить, заважає спокійно жити, про що болить душа.

Євхаристія (від грецького «евхарістіа» -«подяка») чи Святе Причастя - одне з головних християнських Таїнств. Воно є основою Євхаристійної Літургії. Православ'я навчає, що Євхаристія - це Тіло і Кров Христові під видами хліба і вина, що Спаситель подав на Тайній Вечері на поживу душ, та що, приймаючи Пресвяту Євхаристію (св. Причастя), люди приймають дійсні Тіло і Кров Христову, в які перетворилися хліб і вино під час святої Літургії.

Під час цього Таїнства християнин під виглядом хліба і вина вкушає Істинні Тіло і Кров Господа нашого Ісуса Христа, і таким чином єднається з Ним. Господь сказав: «Хто Тіло Моє їсть і Кров Мою п'є, той живе життям вічним, і Я воскрешу його останнього дня». (Ів. 6. 54). Перетворення на хімічному рівні не відбувається, тобто хліб і вино не стає фізичним тілом і кров'ю. Тіло Христове від нашого нічим не відрізнялось, і в той же час відрізнялось тим, що було з'єднане нероздільно, невід'ємно з Богом. Це була Боголюдина. Нероздільне з'єднання з Богом робило Його Тіло спасительним і чудодійним. Ось і в цьому є основа, що відбувається в Таїнстві Євхаристії. Відбувається саме прийняття Христом у Свою іпостась, у Своє єство цього хліба і вина; відбувається ось це незмінне, нероздільне єднання цього хліба і вина з втіленим Богом Словом. Завдяки цьому невидимому з'єднанню, а не у фізичній зміні, хліб і вино стають істинними Тілом і Кров'ю Христа, бо вони з'єднані з Богом. Тому кожний, хто причащається, як говорить Кирил Олександрійський, «співтілесний Христу, єдинокровний Христу». Тобто ми по своєму тілесному, а не тільки душевному, стану стаємо такими як Він, ми з'єднуємося з Христом, а не перетворюємось на Нього. Потрібно пам'ятати і те, що до Причастя потрібно готуватись, роздумувати про це величне Таїнство, а не приступати експромтом. Потрібно найперше очистити душу через Таїнство Покаяння.

Священство, як і інші таїнства, встановлене Христом. Апостол Павло свідчить, що Спаситель «поставив ... інших пастирями і вчителями, щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового», тобто Церкви (Еф. 4.12). Апостоли висвятили перших єпископів, пресвітерів і дияконів. У Таїнстві Священства людина отримує особливий дар, дар виконувати священнодійства, дар благодаті, котрий допомагає священику вести людей, допомагати їм йти по шляху спасіння, тобто навчати, показувати, застерігати від помилок, пояснювати істину, допомагати людям молитвою, прикладом свого життя. Багато хто вважає, що священство полягає зовсім в іншому: все зводиться до того, що він повинен тільки правильно звершувати Таїнства та богослужіння. Ні! Священик - це провідник, посередник, свідок перед людьми і Богом. Так, він - ззовні звичайна людина, але при прийнятті Священства отримує невидимо від Бога дар, а краще сказати, обов'язок особливої посвяти, служіння Богу і людям - стає пастирем, відповідальним за ввірених йому парафіян. Велика відповідальність за душі людей та ходіння перед Богом, звершення молитов за церковну громаду та духовне окормлення вірян - ось що таке священик. Тому для прийняття Таїнства Священства та належного виконання пастирських обов'язків, людина повинна пройти тривалу підготовку, отримати духовну освіту. Трапляється і так, що священик отримує заборону в священнослужіні. Це не означає, що той чи інший єпископ, чи патріарх відбирає дану йому благодать, цим він засвідчує, що Бог не може жити в його душі. Іван Золотоустий говорить: можна все життя прослужити біля престолу і виявитись негідним для Царства Божого, тому християнин повинен пильно підбирати собі духовного наставника.

У Таїнстві Вінчання (Шлюбу) благодать, що сполучає подружжя за образом союзу Христа з Церквою, залучає їх до цього союзу не тільки особисто, але й як сім'ю; подається особливий дар Божий, що допомагає їм і їх дітям у справі спасіння. Метою цього Таїнства є спасіння двох людей - чоловіка та дружини - як одного цілого, допомога один одному у тих непростих життєвих обставинах та ситуаціях, що подає життя; взаєморозуміння, терпеливість і прощення одне одному; смирення та вірність жінки перед чоловіком, з одного боку, та мудре керівництво, як глави сім'ї, чоловіка, з іншого. «Тому залишить чоловік батька й матір, і пристане до дружини своєї, і будуть двоє одна плоть» - нагадує апостол Павло Боже веління.

Подружнє життя - велика святиня перед Богом. За велику вірність Господь нагороджує щастям у дітях. Чоловік і жінка вдвох є одне тіло, а тому й повинні любити й оберігати одне одного, як себе, до самої смерті. Скріпляючи шлюб таїнством, Церква благословляє людські дух, душу і тіло на співучасть у Христовій любові, на народження і виховання в цій любові дітей. «Тож, що Бог поєднував, того людина нехай не розлучає» - навчає Христос (Мф. 19:6). Християнський шлюб -одна з можливостей втілення в життя Христової любові і християнського подвигу. Тяготи, які можуть випасти на долю кожної людини, тепер зобов'язані нести двоє. Недарма при здійсненні таїнства шлюбу на голови наречених надягають (або тримають над ними) вінці: вони нагадують не тільки про царственну гідність Христа, але й про той терновий вінець, який поклали на Христа кати перед тим, як Він поніс Свій хрест на Голгофу.

Соборування (єлеосвячення) - це таїнство, в якому при помазанні хворого святою оливою (єлеєм) призивається на нього благодать Божа, що зціляє немочі душевні й тілесні. Маслособорування має свій початок від апостолів, які, бувши послані Ісусом Христом, «мазали оливою багатьох недужих, і (ті) зцілялися» (Мк. 6:13). Те ж Таїнство святі апостоли передали й Церкві. «Коли хто хворіє у вас, — каже апостол Яків, - нехай покличе пресвітерів церковних і нехай помоляться над ним і помажуть його оливою в ім'я Господнє. Молитва віри спасе хворого, і підійме його Господь, і якщо гріхи сотворив, простяться йому» (Як. 5, 14-15). При здійсненні цього таїнства чоло, щоки, груди і руки хворого хрестоподібно помазують освяченим маслом -єлеєм, у який додано червоне вино як нагадування про пролиту Христом кров. Поширена назва цього таїнства - соборування, тому що його прийнято було здійснювати «собором» (зібранням) семи священиків; нині в разі необхідності допускається його здійснення одним священиком.

Соборування, зазвичай, відбувається в храмі, для багатьох людей; важкохворих священики соборують, відвідуючи їх вдома або в лікарні. При здійсненні соборування посудина з маслом поміщається в блюдо із зерном (зазвичай з пшеницею), що знаменує щедрість і милість Господа до людей. Навколо посудини ставлять сім свічок і сім паличок з ватою на кінцях. Після піднесення молитов читають сім текстів з апостольських послань і сім - з Євангелія. Після кожного читання, що нагадує про зцілення Богом людського тіла і душі, про Його милосердя, з проголошенням молитви священик здійснює помазання. Після закінчення останнього читання Священного Писання він покладає розкрите (немов руку Спасителя) Євангеліє на голови хворих і молиться про прощення їм гріхів. Єлеосвячення вимагає від людини віри і покаяння. Тільки при цій умові їй (людині) відпускаються всі свідомі гріхи та прогрішення.

Значення таїнств як у Православній Церкві так і в усьому Християнстві є безсумнівно, величезним. Без цих сакраментальних актів неможливе повноцінне церковне і духовне життя кожної людини, яка вирішила стати членом народу Божого. Через таїнства під виглядом певних видимих дій і слів посилається тому, хто їх приймає, і невидима сила - Дари Святого Духа, освячення і Боже благословення. І тому значення таїнств у житті кожного християнина настільки велике, що кожен раз вони стають новими етапами у їхньому житті. Вони є дієвими Божими знаряддями, які неодмінно діють благодатно на тих, хто до них приступає.

Настоятель храму Покрови Пресвятої Богородиці м. Львова
о. Михайло Садовський