Страсний тиждень, названий так у пам’ять про останні дні земного життя, страждання і хресну смерть Ісуса Христа, розпочинається у православних християн з понеділка. У Великий понеділок Церква згадує старозавітного патріарха Йосифа, якого заздрісні брати продали в Єгипет за 20 срібняків, сказавши батькові, що його розірвали дикі звірі.

Страсним тижнем називається останній тиждень перед Пасхою. Таку назву цей тиждень має тому, що він присвячений споминам про останні дні земного життя Спасителя: Його страждання, хресну смерть і погребіння.

18
Понеділок
Страсна седмиця. Великий понеділок.
Мчч. Агафопода, диякона, Феодула, читця, та iнших з ними (бл. 303). Прп. Пуплiя Єгипетського (ІV). Прпп. Феони, Симеона i Форвина (ІV). Прп. Марка Афiнського (400). Прп. Платона, спов., Студiйського (814). Прп. Феодори Солунської (892). Перенесення мощей свт. Іова, патрiарха Московського i всiєї Руси (1652).
Літургія Ранішосвячених Дарів.
Утр. – Мф., 84 зач., ХХІ, 18–43.
Літ. – Мф., 98 зач., ХХІV, 3–35.
У неділю на вечірні вхід з кадилом. Прокимен дня: “Ось нині благословіть Господа...”. Закінчення вечірні за зразком неділь Чотиридесятниці. Відпуст: “Гряде Господь на вільні страждання...”. На утрені “Алилуя” тричі, тропар “Ось Жених гряде...” тричі, після кафизм – Євангеліє дня, 50-й псалом, “Спаси, Боже, люди Твоя...”. Трипіснець. Світильний “Чертог Твій бачу...”. Часи постові. У понеділок, вівторок і середу Страсної седмиці на 3-му, 6-му і 9-му часах читається Четвероєвангеліє. На всіх часах і зображальних – кондак Тріоді. На Літургії Ранішосвячених Дарів вхід з Євангелієм і читання Євангелія. Наприкінці утрені і Літургії (крім зображальних) у Велику середу відпуст “ Христос, що йде на добровільні муки...” (святі храму і дня не згадуються, але на відпусті Літургії поминається свт. Григорій Двоєслов). Наприкінці інших служб відпуст малий.

Коли ми чинимо погано, коли говоримо щось неналежне, коли в нас в голові рояться темні думки або приходить на серце якесь затьмарення, ми, якщо хоч трошки просвітимося, починаємо відчувати докори совісті. Але докори совісті це ще не покаяння; можна ціле життя докоряти собі через погані вчинки та злі слова, темні почуття та думки – і не виправитися. Докір совісті дійсно може з нашого земного життя зробити пекло, але докір совісті не відкриває нам Царства Небесного; до нього повинне додатися щось інше: те, що становить саму серцевину покаяння, а саме – звернення до Бога з надією, з упевненістю, що в Бога вистачить і любові до нас, щоб простити, і сили, щоб нас змінити.

СЛУХАЛИ:

Доповідь Святійшого Патріарха Філарета про розповсюдження серед православних християн України лжевчення Гарафіни Маковій.

Коли Адама і Єву було вигнано з раю, вони вирушили у дорогу. Їх охопило розчарування і злість. Обличчя були насуплені, вуста викривлені болісною гримасою, а в серці загніздилася гіркота. Вони навзаєм кидали звинувачення, образи і погрози.
"Будь ти проклятий! Ні на що не здатний!" — кричала Єва.
"Це твоя вина!" — Адам у відповідь.
Вони ішли, затиснувши п'ястуки та з недобрим блиском в очах. їх гнітив важкий тягар, на серці лежав камінь.