Наше життя- це симфонія, в якій люди-оркестранти, а Диригент- Господь. Кожен із нас тримає в руках найдорожчий музичний інструмент, який у поєднанні із талантом може дуже добре звучати. А симфонія чомусь не звучить... Чому? Здавалось би все є: талановиті музиканти, найкращі інструменти, геніальний Диригент. А симфонія не звучить тому, що оркестранти просто зазналися: "Навіщо нам той Диригент,коли ми самі добре граємо?" Або ж час від часу поглянуть на Нього, і знову опускають погляд у партитури, виконуючи своє соло. Кожен хоче грати найкраще, найголосніше, щоб його почули, самі в той час не чуючи як Диригент тихим голосом благає: "Погляньте на мене! Я тут...!" Безмежна доброта Диригента не дозволяє Йому нагримати на своїх підлеглих. І далі гуде наш оркестр, далі терпеливо диригує Маестро, бо знає, що деякі музиканти таки ще слухають Його. І доки будуть такі музиканти, Він не опустить своєї диригентської палички...

Трилітній Олександр:
– Розкажи мені про злого вовка.
Десятилітня Оксана:
– Немає злих вовків, є тільки вовки нещасливі.

Немає лихих людей...