Ми з Оксанкою якось завжди йшли по життю поруч: вчилися в одному класі, потім поступили в один вуз, хоч і на різні факультети. Майже одночасно хрестилися. Якось зайшла розмова про монастир, і Оксанка сказала, що раніше уявляла собі черниць у вигляді похмурих старих, які живуть в кам'яних печерах. А попадися їм на дорозі, вони відразу пальцем загрожують: покайся, грішниця, бо згориш в пеклі! Страшні особи. Але цим міфам належало розвіятися. Окрім монастиря Ново-Тихвінського, іншої жіночої обителі у нас в Єкатеринбурзі немає, тому не можна сказати, щоб ми довго роздумували, куди поїхати.