Сміятися я завжди любила, особливо в дитинстві.Проте у міру дорослішання почала помічати, що сміх змінюється: замість радісного дитячого сміху з’являється якийсь інший, що залишає неприємне відчуття сорому. Потім в житті відбувається щось хороше і знову легкий, радісний сміх...
Я почала замислюватися: чому одні люди сміються гарно, а інші огидно? Сміх - це ознака доброї чи злої волі? Розуму чи безумства? Якщо і того, й іншого, то де межа? Коли треба зупинитися?
