Історично склалося так, що духовно-релігійна самоідентифікація українців нерідко виступає однією з домінуючих ціннісних орієнтацій власної життєдіяльності, причому інколи більш визначальною ніж навіть національна. Ще із часів Київської Русі християнська віра – могутній консолідуючий чинник, носій державницької ідеології, суспільної моралі та культурного прогресу українського народу. Релігійні гасла супроводжували, а подекуди й ініціювали докорінні трансформаційні зрушення у суспільстві, здійснюючи ідеологічне забезпечення національно-визвольних рухів, політичних та соціальних перетворень.