Ми так звикли до словосполучення «християнська любов», ми стільки раз чули проповіді про неї і заклики до неї, що нам важко буває осягнути вічну новизну, незвичність того, що знаходиться в цих словах. На новизну цю вказує Сам Господь у Своїй прощальній бесіді з учнями: «Заповідь нову даю вам, та любіть один одного» (Ин 13:34). Але ж про любов, про цінність і висоту любові світ знав і до Христа, і хіба не в Старому Завіті знаходимо ми ті дві заповіді — про любов до Бога (Втор 6:5) і про любов до ближнього (Лев 19:18), про які Господь сказав, що на них затверджуються закон і пророки (Мф 22:40)? І в чому ж тоді новизна цієї заповіді, новизна, притому не лише у момент вимовлення цих слів Спасителем, але і для усіх часів, для усіх людей, новизна, яка ніколи не перестає бути новизною?

Любов між чоловіком і жінкою - це не якась особлива любов, яка принципово відрізняється від інших видів любові. Від любові між матір'ю і дитиною, між друзями. Це та ж сама любов, тільки трохи з іншим відтінком. І тому упізнати її можна так само, як і будь-яку іншу любов.
Я багато розмірковував, як зрозуміти у відносинах двох людей, любов це чи не любов...

Святий Костянтин народився, очевидно, у Козельці — сотенному місті Київського полку на початку XVIII ст. Здобув освіту у Чернігівському колегіумі. З 1727 р. навчався у класах філософії та богослов`я Києво-Могилянської Академії. Не закінчивши повного курсу богослов`я, близько 1730 р. висвятився й вступив на службу духівником російського посольства у Стамбулі (Константинополі). Під час своїх подорожей св. Костянтин вивчив грецьку мову й здійснив численні «подвиги благочестя».

Невдовзі після воскрешення Лазаря,за шість днів до єврейської Пасхи, Ісус Христос звершив урочистий вхід в Єрусалим, щоб показати, що Він є істинний Христос Цар, і йде на смерть добровільно.
Наблизившись до Єрусалима, прибувши до селища Виффагії, до гори Елеонської, Ісус Христос послав двох учеників Своїх, сказавши: "Підіть у село, що прямо перед вами, і зразу знайдете прив'язану ослицю і осля з нею, на яке ніхто з людей ніколи не сідав; відв'яжіть їх і приведіть до Мене. І якщо хто скаже вам щось, відповідайте, що вони потрібні Господу; і одразу ж відішле їх".
Урочистий вхід Господній в Єрусалим відзначається Св. Православною Церквою в останню неділю перед світлим святом Пасхи.

Наближалося свято єврейської Пасхи,а з ним наставали й останні дні життя Ісуса Христа на землі. Злоба фарисеїв і начальників юдейських дійшла краю, закам'яніли серця їхні від заздрощів, властолюбства та інших пороків, і вони не хотіли прийняти лагідне й милосердне вчення Христа. Вони вичікували зручного моменту, щоб схопити Спасителя і віддати на смерть. І ось тепер їхній час наближався; наставала влада темряви, і Господь віддавався в руки людські.
Це велике чудо Спасителя, воскрешення Лазаря, згадується православною Церквою у суботу на шостому тижні Великого посту (напередодні Вербної неділі).

Про останній,Страшний Суд Свій над усіма людьми при другому Своєму пришесті Ісус Христос учив так. Коли прийде Син Людський у славі Своїй і всі святі ангели з Ним, тоді Він сяде на престолі слави Своєї, і зберуться перед Ним усі народи; і Він відокремить одних людей від інших (вірних і добрих від безбожних і злих), подібно до того, як пастир відокремлює овець від козлів; і поставить овець (праведників) праворуч Себе, а козлів (грішників) ліворуч.