Нагадаємо собі про те, що наша Літургія походить від ритуальної трапези старозавітної Пасхи. Саме в час цієї Священної Вечері і для повного здійснення закладеного в ній значення Ісус Христос сотворив Свою Жертву, приношення Свого Тіла і Крови на споживання вірним дітям Своїм. Прийти на літургію – це значить ніби сісти за загальну Трапезу всієї християнської сім’ї на чолі з Ним, щоб разом спожити цей Небесний Хліб.Все в Літургії продовжує нагадувати трапезу: для неї потрібен стіл (це престіл, звичайно кам’яний чи дерев’яний). Також необхідні покривала (вбрання престолу і покрови). Потрібні таріль – дискос, на який кладеться пожива, і чаша для пиття – святий потир. Особливо необхідні хліб і вино, а також розпорядник трапези – священик чи єпископ.
Літургія – це істинна трапеза, мета якої – з’явлення і прийняття Поживи, тобто Тіла і Крови Христових, хліба і вина, перетворених Духом Святим. Христос міг би обрати для Євхаристії речі, більш дорогоцінні, ніж хліб і вино, більш вишукану страву. Але Він віддав перевагу звичайній страві, що підтримує людське життя, доступній простим людям, тим, хто знає голод і спрагу, утамовувані хлібом і розведеним водою виноградним вином. Христос прямо сказав: “Бо Плоть Моя – є істинною їжею, і Кров Моя є істинним питтям”. (Ін. 6, 55) і “якщо не будете споживати Плоті Сина Людського і не питимете Його Крови, то не будете мати життя в собі.” (Ін. 6, 53). Святі Дари, якими ми причащаємося, є Божественною Поживою, що приєднує нас до Життя Вічного. Людина за столом їсть звичайний хліб і, перероблюючи його у своєму організмі, перетворює на щось живе, на клітини свого тіла. Тут, навпаки, живе начало – це Самі Святі Дари; ми причащаємось їх і змінюємося тією мірою, якою добровільно піддаємось їх дії, а також мірою своєї духовної чистоти.
Коли залізо розігрівають у вогні, воно набуває сяйва і жару вогню і саме стає вогненним, зберігаючи при цьому свою природу, сутність. Щось подібне відбувається і з християнином, що причащається Тіла і Крови Христових. Він стає єдинокровним Христу, “вростає у Христа”, починає жити Божественним життям. У силу цього апостол Павло і міг написати: “Вже не я живу, а живе в мені Христос” (Гал. 2, 20).
Ось чому Церква, дотримуючись слів свого Голови, щоденно закликає всіх вірних дітей своїх до Євхаристійної трапези. Регулярно причащатися для віруючого так само необхідно, як їсти і пити, інакше вичерпаються обмежені духовні сили людини. Ця Пожива потрібна і дітям у життєвій боротьбі, що для них починається. Тому Православна Церква допускає до Причастя і немовлят, що їх приносять на руках віруючі батьки і хрещені. Літургія – це момент зустрічі християн, зібрання дітей однієї сім’ї, дітей Божих, що об’єднуються навколо одного з них, свого пастиря, який поставлений їхнім опікуном, і разом з тим, священнодіючи, являє собою Христа.
Хліб і вино самі по собі становлять символ єдности. Дійсно, хліб готується з тіста, тобто з великої кількості зерен пшениці, розмелених на борошно, потім змішаних з водою і закваскою, що вже являє собою єдине ціле, єдність. Вино отримують з безлічі ягід винограду. Так і всі християни з’єднуються в одне велике єдине Тіло, Голова якого – Христос.
Християнин, що не любить своїх братів, – просто лицемір, бо коли хтось каже: “Я люблю Бога”, а брата свого ненавидить , той говорить неправду...” (1 Ін. 4, 20). В Посланні своєму апостол Іоан додає: “Любов пізнали ми з того, бо Він поклав за нас душу Свою; і ми повинні класти душі свої за братів” (1 Ін. 3, 16).
Християни – це одна душа в одному тілі, і Бог у цій душі. Тому один потік Божественного благодатного життя тече у всіх християнах, що утворюють тіло церковне. Ця єдність стає ще тіснішою кожного разу, коли вірні спільно причащаються за літургією. Вони п’ють з одного Божественного Джерела, і від того примножується у них Божественне життя і зростає любов до всіх ближніх.
Можна сказати прямо: два християнина, що належать до різних народів, рас, займають різні місця у суспільній структурі, все-таки об’єднані між собою більш тісно, ніж члени однієї нехристиянської сім’ї, незважаючи на їхні кровні зв’язки. Якби один християнин був на полюсі, а інший – на екваторі; якби вони були розділені двадцятьма віками історії, у них, як в учнів Христових, – одне й те саме Божественне життя; вони єдині. От де пояснення величі Вселенської Святої Апостольської Церкви, дійсної її вселюдськости, що пам’ятає і любить кожного свого члена без обмежень.
Фото orthphoto.net.
