Недiля 2-га пiсля Пасхи, про Фому (Iн. 20, 19-31)
В iм'я Отця, i Сина, i Святого Духа!
Дорогi браття i сестри!
В Євангелiї сказано, що "через вiсiм днiв ученики Його знову були в домi, й Фома з ними. Прийшов Iсус, коли дверi були замкненi, став посеред них i сказав: мир вам! Потiм говорить Фомi: дай палець твiй сюди i подивися на руки Мої; подай руку твою i вклади в ребра Мої, i не будь невiрним, але вiрним" (Iн.20, 26-27).
Коли ж Марiя Магдалина хотiла доторкнутися до Христа, Господь сказав їй: "Не доторкайся до Мене, бо Я ще не зiйшов до Отця Мого" (Iн. 20, 17).
Фомi дозволяється сприймати на дотик ребра i рани вiд цвяхiв, а Марiї - нi. Чому так? Вiдповiдаючи на це запитання, святий Кирил Олександрiйський говорить: "Марiї не дозволено доторкатися, як ще не освяченiй благодаттю Духа, тому що до Вознесiння Господа на небо Дух Святий ще не сходив на всiх. А Фомi дозволялося через те, що вiн з iншими апостолами одержав Духа. Бо хоча вiн був вiдсутнiй, але й на нього простягалася щедрiсть Даючого".
Фома вiдчув на дотик ребро Спасителя, уважно випробував рану вiд воїнського списа, ретельно оглянув рани вiд цвяхiв. Як же, скажуть, у тiлi нетлiнному з'явились ознаки руйнування? Бо рани на руках i ногах є ознаками руйнування тiла. А тiло Христове, перетворене в нетлiння, повинно було скинути разом з пошкодженням i все, що стосується пошкодження. Невже кульгавий i у вiчному життi буде шкандибати? Або одноокий воскресне без одного ока? I як звiльнимося вiд тлiння, якщо хвороби, якi вiд нього походять, залишаться у наших тiлах?
Той же святитель Кирил Олександрiйський говорить так: "Пiсля воскресiння не буде в людях нiяких залишкiв ушкодження, нiяких ознак, що передували йому: "...сiється у безчестi, встає у славi; сiється в немочi, встає у силi" (1 Кор. 15, 43). Що ж iнше означає повстати в силi й славi, як не те, що усяка немiч, усяке безчестя будуть вiддаленi, i рiд людський повернеться до iстинного нетлiння".
Але Фома вимагав дотику для своєї впевненостi. I Господь Iсус Христос, щоб не дати нам нiякого приводу для маловiр'я, так i явився, як Фома вимагав. Це для того, щоб ми правильно зрозумiли таїнство Воскресiння, тобто увiрували б, що воскресло не якесь iнше тiло, а те саме, що вмерло на хрестi. Фома сказав Христу у вiдповiдь: "Господь мiй i Бог мiй!" (Iн.20,28). Так швидко i ревно сповiдував Спасителя Богом той, хто ранiше був повiльний i мав сумнiв. Коли Господь показав рани вiд цвяхiв i Своє ребро, дух Фоми звiльнився вiд сумнiву й утвердився у вiрi.
Такого ж сповiдання вiри вимагає Господь i вiд нас. "Ти повiрив, - говорить воскреслий Христос, - тому що побачив Мене; блаженнi тi, що не бачили й увiрували" (Iн. 20, 29).
Слова Спасителя сповненi великого передбачення i приносять нам велику користь. Для бiльшої переконливостi Вiн показав ученикам Своє пробите ребро i рани вiд цвяхiв; прийняв їжу, хоча й не мав у тому потреби, щоб не залишити жодного приводу для зневiри. Роблячи все це, Спаситель потурбувався i про нас, бо знав, що будуть такi люди, якi не стануть визнавати воскресiння мертвих i скажуть: "I ми бажаємо бачити i вiдчувати, як Фома". Це передбачав Христос, коли сказав: "Блаженнi тi, що не бачили й увiрували". I справедливо, бо для того, хто бачив, нема нiякого приводу для сумнiву. Але хто вiрить тому, чого не бачив, а чує про те вiд учителiв, той цiлковито поважає Того, у Кого вiрує. Блаженнi всi, хто увiрував за проповiддю апостолiв, свiдкiв i слухачiв Слова.
Хто увiрував у Бога, той не повинен пiддаватися сумнiвам. Маловiрний, не маючи твердого уповання на Бога, осуджується як невiрний, навчає преподобний Єфрем Сирiн. "Хто не прийме Царства Божого, як дитя, той не ввiйде в нього" (Лк.18, 17).
Як це розумiти? А ось як: у простотi серця, без роздумувань i вагань. Безпристрасний аналiз не застосовується до вiри. Вiн може мати мiсце тiльки у переддвер'ї вiри. Як лазерний промiнь, проходячи крiзь тiло, життя не бачить, так i розум, скiльки б не розмiрковував, сили вiри не осягне, вiра сама собою задовольняє усi потреби людини. Тут вiдбувається те ж саме, що й з тим, хто покуштував приємну i здорову їжу. Скуштувавши одного разу, людина знає, що страва придатна, i вживає її. Навiть хiмiчний аналiз не завжди змусить людину переконатися у протилежному. Так i вiруючий знає iстиннiсть вiри на своєму особистому безпосередньому досвiдi. Сама вiра вселяє в нього непохитне переконання, що вона правильна.
Коли ми вiдчуваємо всемогутнiсть Божу в нашому серцi, тодi вiдкидається всякий сумнiв у Божественних таїнах, якi не можна осягнути розумом. Всемогутнiй Бог може зробити усе, що обiцяє. Так, розум не вiрить у воскресiння мертвих. Але, вiдчуваючи всемогутнiсть Божу й змiцнюючись у вiрi, ми надiємося без усякого сумнiву, що Бог може воскресити усiх померлих. Творець Всесвiту може зiбрати Своєю силою i Своїм словом оживити прах людських тiл, що розсипався. "Вiн звелiв, i створилось", - говорить Псалмоспiвець (Пс. 148, 5). Цим утверджується наша вiра, тому що Богу все можливо.
Амiнь!
В iм'я Отця, i Сина, i Святого Духа!
Дорогi браття i сестри!
В Євангелiї сказано, що "через вiсiм днiв ученики Його знову були в домi, й Фома з ними. Прийшов Iсус, коли дверi були замкненi, став посеред них i сказав: мир вам! Потiм говорить Фомi: дай палець твiй сюди i подивися на руки Мої; подай руку твою i вклади в ребра Мої, i не будь невiрним, але вiрним" (Iн.20, 26-27).
Коли ж Марiя Магдалина хотiла доторкнутися до Христа, Господь сказав їй: "Не доторкайся до Мене, бо Я ще не зiйшов до Отця Мого" (Iн. 20, 17).
Фомi дозволяється сприймати на дотик ребра i рани вiд цвяхiв, а Марiї - нi. Чому так? Вiдповiдаючи на це запитання, святий Кирил Олександрiйський говорить: "Марiї не дозволено доторкатися, як ще не освяченiй благодаттю Духа, тому що до Вознесiння Господа на небо Дух Святий ще не сходив на всiх. А Фомi дозволялося через те, що вiн з iншими апостолами одержав Духа. Бо хоча вiн був вiдсутнiй, але й на нього простягалася щедрiсть Даючого".
Фома вiдчув на дотик ребро Спасителя, уважно випробував рану вiд воїнського списа, ретельно оглянув рани вiд цвяхiв. Як же, скажуть, у тiлi нетлiнному з'явились ознаки руйнування? Бо рани на руках i ногах є ознаками руйнування тiла. А тiло Христове, перетворене в нетлiння, повинно було скинути разом з пошкодженням i все, що стосується пошкодження. Невже кульгавий i у вiчному життi буде шкандибати? Або одноокий воскресне без одного ока? I як звiльнимося вiд тлiння, якщо хвороби, якi вiд нього походять, залишаться у наших тiлах?
Той же святитель Кирил Олександрiйський говорить так: "Пiсля воскресiння не буде в людях нiяких залишкiв ушкодження, нiяких ознак, що передували йому: "...сiється у безчестi, встає у славi; сiється в немочi, встає у силi" (1 Кор. 15, 43). Що ж iнше означає повстати в силi й славi, як не те, що усяка немiч, усяке безчестя будуть вiддаленi, i рiд людський повернеться до iстинного нетлiння".
Але Фома вимагав дотику для своєї впевненостi. I Господь Iсус Христос, щоб не дати нам нiякого приводу для маловiр'я, так i явився, як Фома вимагав. Це для того, щоб ми правильно зрозумiли таїнство Воскресiння, тобто увiрували б, що воскресло не якесь iнше тiло, а те саме, що вмерло на хрестi. Фома сказав Христу у вiдповiдь: "Господь мiй i Бог мiй!" (Iн.20,28). Так швидко i ревно сповiдував Спасителя Богом той, хто ранiше був повiльний i мав сумнiв. Коли Господь показав рани вiд цвяхiв i Своє ребро, дух Фоми звiльнився вiд сумнiву й утвердився у вiрi.
Такого ж сповiдання вiри вимагає Господь i вiд нас. "Ти повiрив, - говорить воскреслий Христос, - тому що побачив Мене; блаженнi тi, що не бачили й увiрували" (Iн. 20, 29).
Слова Спасителя сповненi великого передбачення i приносять нам велику користь. Для бiльшої переконливостi Вiн показав ученикам Своє пробите ребро i рани вiд цвяхiв; прийняв їжу, хоча й не мав у тому потреби, щоб не залишити жодного приводу для зневiри. Роблячи все це, Спаситель потурбувався i про нас, бо знав, що будуть такi люди, якi не стануть визнавати воскресiння мертвих i скажуть: "I ми бажаємо бачити i вiдчувати, як Фома". Це передбачав Христос, коли сказав: "Блаженнi тi, що не бачили й увiрували". I справедливо, бо для того, хто бачив, нема нiякого приводу для сумнiву. Але хто вiрить тому, чого не бачив, а чує про те вiд учителiв, той цiлковито поважає Того, у Кого вiрує. Блаженнi всi, хто увiрував за проповiддю апостолiв, свiдкiв i слухачiв Слова.
Хто увiрував у Бога, той не повинен пiддаватися сумнiвам. Маловiрний, не маючи твердого уповання на Бога, осуджується як невiрний, навчає преподобний Єфрем Сирiн. "Хто не прийме Царства Божого, як дитя, той не ввiйде в нього" (Лк.18, 17).
Як це розумiти? А ось як: у простотi серця, без роздумувань i вагань. Безпристрасний аналiз не застосовується до вiри. Вiн може мати мiсце тiльки у переддвер'ї вiри. Як лазерний промiнь, проходячи крiзь тiло, життя не бачить, так i розум, скiльки б не розмiрковував, сили вiри не осягне, вiра сама собою задовольняє усi потреби людини. Тут вiдбувається те ж саме, що й з тим, хто покуштував приємну i здорову їжу. Скуштувавши одного разу, людина знає, що страва придатна, i вживає її. Навiть хiмiчний аналiз не завжди змусить людину переконатися у протилежному. Так i вiруючий знає iстиннiсть вiри на своєму особистому безпосередньому досвiдi. Сама вiра вселяє в нього непохитне переконання, що вона правильна.
Коли ми вiдчуваємо всемогутнiсть Божу в нашому серцi, тодi вiдкидається всякий сумнiв у Божественних таїнах, якi не можна осягнути розумом. Всемогутнiй Бог може зробити усе, що обiцяє. Так, розум не вiрить у воскресiння мертвих. Але, вiдчуваючи всемогутнiсть Божу й змiцнюючись у вiрi, ми надiємося без усякого сумнiву, що Бог може воскресити усiх померлих. Творець Всесвiту може зiбрати Своєю силою i Своїм словом оживити прах людських тiл, що розсипався. "Вiн звелiв, i створилось", - говорить Псалмоспiвець (Пс. 148, 5). Цим утверджується наша вiра, тому що Богу все можливо.
Амiнь!
Патріарх Київський і всієї Руси-України
Філарет
Філарет
