Професія — як жінка: не ти її вибираєш, а вона — тебе. Коли мене в дитинстві запитували «ким ти хочеш стати?», я збентежено мовчав і завжди заздрив одноліткам. Вони радісно рапортували про свою майбутню професію, а я — не міг. Думав, поки не вирішу, ким бути, залишуся ніким. Драма розгоралася. У школі всі мріяли стати льотчиками, а я висоти боявся. «Прибиратимеш сміття!» — лякали вчителі.

У минулому житті я була юристом. Впевненим, задоволеним. Невимушено сиділа в затишному кабінеті. Показово відповідала на телефонні дзвінки. Доленосно скрипіла подарунковим «Паркер». Виливала фальшиві посмішки. Перетворювала чужі життя в папери. Акуратно складала їх в папки. Чиїсь біди і нещастя приносили мені дохід і успіх. Життя здавалося грунтовне, як єгипетська піраміда. На її вершині сидів «гірський орел» - розпухле почуття власної гідності.