Чернець Києво-Печерського монастиря, явивший приклад тяжкої боротьби із тілом та перемогу над її прагненнями. Щоб побороти в собі плотську похіть, преподобний поніс багато подвигів: майже тридцять років пробув у затворі, виснажуючи тіло постом, пильнуванням і тяжкими веригам. Але лайка не проходила. Тоді святий закопав себе по груди в печері преподобного Антонія на всю Чотиридесятницю.
Пам'ять - 31 липня(нов. ст.)

Преподобний Сисой, схимник Печерський (ХІІІ), що згадується в загальній службі преподобним отцям Києво-Печерським, що спочивають у Дальніх печерах, разом з преподобним Григорієм Постником: "Сисоє чудне та Григоріє, ім'я від бадьорості імев, обидва постом обуздавше своя пристрасті, свірепеющую хіть нашея плоті змиряться: вам бо дана є благодать в пристрастях нам способствоваті"(5-а пісня канону).
Пам'ять - 19 липня(нов. ст.)

Святитель Арсеній, єпископ Тверський, народився у Твері, в молодих літах прийняв постриг у Києво-Печерському монастирі. Навіть серед ченців древнього монастиря, що відрізнялися благочестям, Арсеній виділявся святістю життя - суворим зберіганням чернечих обітниць, знанням Церковного статуту, начитаністю в Священному Писанні і працьовитістю. При митрополиті Київському Кіпріану (1380 - 1382) він служив архідияконом, під час відсутності митрополита керував справами Київської митрополії.
Пам'ять - 15 березня, 15 липня(нов. ст.)

Подвизався у XII столітті в Києво-Печерській лаврі і був похований у Ближніх печерах.
Пам'ять - 16 липня(нов. ст.)

Трудився в монастирі св. князів Бориса і Гліба у м. Турові (Мінська губернія). Живучи один, святий, внаслідок старості і колишніх важких робіт, часто бував хворий. Раз, коли святий страждав на хворобу і лежав у келії, знемагаючи від спраги, він старанно закликав на допомогу святих страстотерпців Бориса і Гліба.
Пам'ять - 10 липня(нов. ст.)

Ми так мало у своєму житті жертвуємо Богові і так багато хочемо від Нього. Наші молитви, записки у храмі, поставлені за здоров’я чи за упокій свічки — це потрібні і спасительні наші жертви. Але вони незрівнянно малі порівняно із жертвою того, що є для нас чи не найціннішим — жертвою нашого часу. Ми часто розтрачуємо наш час на меркантильні і непотрібні речі, часто використовуємо його на гріх, на розваги, на нищення духовних порухів наших душ. Ми знаходимо час для всього, окрім Бога…

У зв’язку зі смертю митрополита Львівського і Сокальського Андрія, рішенням Священного Синоду УПЦ КП від 27 липня 2010 року призначений керуючим Львівсько-Сокальською єпархією, звільнивши його від керівництва Переяслав-Хмельницькою і Бориспільською єпархією та Київською православною богословською академією.
Митрополит Димитрій залишився головою Учбового комітету та постійним членом Священного Синоду.

27 липня 2010 року, у вівторок, в резиденції Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета відбулося чергове засідання Священного Синоду УПЦ КП. Синод прийняв ряд рішень, котрі торкаються життя Української Церкви, серед яких є постанови, що торкаються Львівсько-Сокальської єпархії. А саме: митрополита Переяслав-Хмельницького і Бориспільського Димитрія (Рудюка) призначено керуючим Львівсько-Сокальською єпархією.

Я мав прочитати лекцію про споглядальне життя, і Провидіння послало мені вірш, який вам, ймовірно, добре знайомий, але навряд чи застосовувався для духовного навчання. Він починається так:
В лісі жила премудра сова.
Чудово все бачачи, скупилася на слова;
Скуплячись ж на слова, все чула і знала.
Ах, якби вона для нас прикладом стала!
Я думаю, це майже вичерпне вчення про споглядальне життя для початківців і для тих, хто живе приходським життям, для людей у миру.
Вірш говорить нам, що перша умова, щоб чути - навчитися деякій мірі мовчання, перша умова, щоб бачити - навчитися дивитися. Це здається очевидним. Але це не очевидно з того, як ми відносимося до цієї теми.

Після періоду Вселенських Соборів відокремилася від Вселенської Православної Церкви західна її (римська) частина й утворила із себе окрему Римо-католицьку Церкву.

Серед християн іноді з'являлися люди,які неправильно викладали вчення християнське і намагалися своє лжевчення (тобто помилкове, неправильне) нав'язувати всій Церкві. Такі лжевчення Церква називає єрессю, а лжевчителів – єретиками. Коли припинилися великі гоніння на християн, єресі стали особливо хвилювати життя Церкви.